Започатковане ще на початку 90-х вшанування пам’яті кошового отамана Івана Дмитровича СІРКА, за традицією й цього року  відбулося в перші вихідні серпня. І в око впадають зміни, які тут відбуваються.

Зокрема, все більшає потік людей з усієї України  до його могили, впорядкованішою стає місцевість над затокою Дніпра, де щорічно зупиняються козаки та гості. Постав на в’їзді пам’ятний знак, дорога до місця таборування тепер рівненька і без ям та рівчаків, ─ можна легковиком заїхати без перешкод. Обгороджене та обсаджене деревцями небезпечне урвище, що утворилося в результаті ерозії. На пологому схилі постала капітальна бетонна сцена, на якій тепер виступають багато художніх колективів із Дніпропетровська, Кривого Рогу, інших міст і сіл області. Перед сценою - своєрідний майдан, де проводяться козацькі ради, правиться служба божа, змагаються  козаки та  розміщаються глядачі. Заслуга в цьому козацьких організацій Дніпропетровщини, які несуть на собі тягар організаційної роботи, а також - місцевої влади, обласної та районної, без якої не освятилося б, та - спонсорів.

 Здавалося б, є чим пишатися, є чому радіти.

 Але маємо в цій упорядкованості й зворотній бік. Крім того, що місцевість, про яку йде мова, використовується як місце розміщення табору, це ще й маленький залишок того простору, де розгорталися події, активним учасником яких був славний кошовий отаман. Все ж інше - розоране і засіяне. Навіть на відстані десяти метрів від могили отамана - стерня. Як тут не згадати про шевченківського мудрого німця, який на Січі  картопельку садить...

 Цей же, дивом уцілілий клаптик степової рослинності, поступово (нехай і не навмисно) знищується. Згадана вже сцена встановлена якраз у центрі невеликої ділянки, що заросла ковилою. Колись ця рослина займала тисячі гектарів степу, а тепер - у Червоній книзі. Рештки будівельних матеріалів бульдозером згорнуто у вибалок. Майданчик біля сцени зачищено від рослинності аж до голої землі. Підуть дощі ─ схил буде розмиватися. За ілюстрацією  далеко ходити не треба ─ поруч з дорогою (метрів за два) - десятиметрової глибини урвище, просування якого без спеціальних заходів не зупинити.

 Кожен, хто провів у таборі хоча б одну ніч, ставить свої намети під деревами невеликої лісосмуги, що розділяє поле і берегові схили. Відомо, що дерева заважають встановити намет так, як хотілося б. В результаті – страждають ті ж таки дерева. Так, бо уявіть собі, що кожен із кількатисячної (тільки козаків було близько 1500 чоловік) ватаги зламає лише одну маленьку гілочку чи зірве  хоча б один листочок. Уявили? А в цьому році із спиляних стовбурів дерев  споруджено цілі гімнастичні снаряди…

 Під деревами влаштовуються кострища, кожен рік - на новому місці. А потерпають від вогнища багать як гілки, так і коріння рослин. Якщо не вистачає сушняку  (а його вже не може вистачити, бо давно геть все повизбирали), в хід іде свіже гілля. Багато козаків і гостей прибувають на власних “залізних конях”. Паркування транспорту та їзда по території табору теж не приносять користь рослинності…

 Тобто, все йде до того, що (роблячи добру справу) ми через декілька років, швидше за все, знищимо чудову місцину, чарівний куточок української природи. Тому я вважаю,  що  центр навантаження на природу має бути перенесений в інше місце. Для цього основні об’єкти необхідної інфраструктури мають бути розміщені на полі, у трикутнику між автомобільною дорогою до Капулівки та дорогою, яка веде до місця теперішнього базування учасників святкових заходів. Тут необхідно зробити стоянку для транспорту (з охороною під час заходів), окремий табір для козаків та місце для наметів гостей. Поряд ─ ристалище для тренування, для бойових вправ та козацьких змагань. Знайдеться місце і для каплички. Звичайно ж, територія необхідно  засадити деревами й доглядати за ними. Табір - забезпечувати дровами й хмизом, щоб ламати гілля не було потреби.

Гадаю, що для всього цього вистачило б кілька гектарів поля. Тож невже місцева влада не піде назустріч громадськості? Звичайно ж, -   за умови детального опрацювання висловленої вище думки? Адже ця територія об’єднає могилу Івана СІРКА, берегові схили затоки і саму затоку в єдиний комплекс, зменшить навантаження на територію, де тепер проходять основні заходи, дозволить прийняти більшу кількість учасників козацького свята.

                                             Володимир НАЛУЖНИЙ 

На світлинах:

урвище біля табору;

а тут ще панує краса.