Нам у 90-х роках здавалося, що тільки-но впаде Берлінська стіна — і ми вже на волі. Але в тому й проблема, що сталінізм — це зло, яке руйнувало людину зсередини, непомітно для неї самої. Бо сталінізм як система ставив на найнижче в людині. І з цієї точки зору СТАЛІН був народним вождем. Я думаю, що він у нашому народі підняв гірше і нацькував на краще. Ця боротьба й досі триває. Те злоякісне, яке було засіяне, а потім, як дзеркало розбилося, осколки розлетілися і поранили серця. І ще досі є рани й перекривлена система координат, і дуже багато треба працювати, щоб оздоровити національний організм, відновити моральну систему координат. Ніхто не зобов’язаний дбати про уярмлений чи колоніальний народ. Коли ми отримали незалежність, виявилося, що у нас національно орієнтованих професіоналів дуже мало. Тому потрібно просто надбати їх. Немає можливості одразу все отримати, але треба над цим невпинно працювати. Робити це, звісно, не з точки зору поливання себе гіркими слізьми, а з осмислення того, де ми перемагали і в чому перемагали. І коли бачимо таких людей, як Євген ГРИЦЯК, то я хочу привернути увагу до того, що в нас є справжні герої, які добре розуміють, що все не туди йде і не тими руками робиться. І якщо серед нас ці люди є, то бачити їх чи не бачити — це теж наш моральний вибір. А ми за цими дрібними політиками з їхнім чванством, апетитом до грошей і ненаситною жадобою забуваємо, що в нас є скромні непохитні люди. І якщо ми це забудемо, то своїми руками вб’ємо свої надії на те, що в нас ростимуть здорові діти, які розумітимуть справжні цінності, які будуть знати, чим вони в світі представлені, якими іменами, тому що всі канали зашлаковані телефізіономіями, які в принципі Україні ну нічого не дали, не створили для неї нічого. Яка в них особиста «кредитна історія»? А поряд з ними є великі люди, які не вислухані, і країна їх не побачила.

Лариса ІВШИНА,