PP

     Четвер, 22.08.2019, 16:30



вихід | Гість | "Гості" Гість | RSS 

 


Головна » 2009 » Квітень » 9 » Фестиваль правди зворушує, звинувачує, закликає
22:00
Фестиваль правди зворушує, звинувачує, закликає



1.”Ми створили фальшиве суспільство”
Третій рік поспіль ми, голова Криворізької „Просвіти”, член правління УГСПЛ Микола КОРОБКО і автор цих рядків, виступаємо в ролі регіональних партнерів від криворізьких просвітян і вдячних глядачів на Міжнародному фестивалі документального кіно про права людини, який уже вшосте проходить у Києві. Цього року – з 27 березня по 1 квітня включно в Будинку кіно. І постійно – ніби вперше. Бо неможливо навіть уявити собі, що тебе цього разу схвилює й розтривожить найпотаємніші закутки твоєї свідомості, що зворушить і обурить, а що примусить замислитись над тим, як живеш і для чого.
Наприклад, ось ця, третя, зустріч з фестивалем правди, захопила навіть до його відкриття: ще на прес-конференції.
Адже після того, як прес-секретар Української Гельсінської спілки з прав людини Марина ГОВОРУХІНА представила гостям учасників тієї прес-конференції (на світлині вгорі) і своє вступне слово сказав директор фестивалю Геннадій КОФМАН (на тій світлині – крайній зліва), жорстко і впевнено про реалії українського сьогодення та про свої сподівання на роль документалістики висловилися спочатку кінокритик і відомий на всю Україну та за її межами Сергій ТРИМБАЧ (на тій світлині – крайній справа), а потім – правозахисник і член правління УГСПЛ Михайло КОЗИРЄВ (на тій світлині – в центрі).
Кінокритик (і одночасно – керівник правозахисного журі) Сергій ТРИМБАЧ у своєму виступі підкреслив: „У нас розказують, що в Україні, на відміну від Росії та деяких інших країн, є свобода слова і є демократія. На мій погляд, це велика фальш. Ми створили всі разом (хто – більше, хто – менше) фальшиве суспільство, де ні про які права вже не йдеться, а все в ньому визначає капітал. Ми знаємо одне: в цій країні, в цій державі все вирішують гроші. І, на жаль, кіно залучається дуже слабко до аналізу саме цього матеріалу. Та я маю надію, що кінофестивалі, на одному з яких я присутній, будуть стимулювати інтерес і відвагу кінематографістів і журналістів. І не треба боятися. Бо якщо будемо боятися, то нас завтра точно закопають...”
А Михайло КОЗИРЄВ продовжив: „Я приїхав з Луганська...Мені здається, що роль кінодокументалістики нині дуже важлива. Так, бо свідомість людей викривлена тотальним відеорядом (і на телебаченні, і в кіно), відеорядом розважально-кримінальним”. Правозахисник говорив про культуру 19-го століття, про творчість Миколи ГОГОЛЯ і про його оповідання на зразок „Шинелі” і звернувся до глядачів у залі із риторичним запитанням: „Де ж це культурне осмислення реальності сьогодні? Адже ми вже два десятиліття живемо в цій (важко навіть назвати) трансформації суспільства. І в ньому, в суспільстві, щось відбувається, але не знаходить адекватного відображення в мистецтві. Мені хочеться сподіватися, що документальне кіно хоч певною мірою відкриє і покаже турботи сучасної людини...”
2. Фестиваль організували та провели...
Відкривав фестиваль відомий на всю Європу журналіст і телеведучий Андрій КУЛИКОВ (останнім часом він веде на одному з телевізійних каналів передачу в прямому ефірі „Свобода слова”). Він та голова оргкомітету цього фестивалю, шеф-редактор херсонської газети „Вгору” і член правління УГСПЛ Ала ТЮТЮНИК надавали слово представникам спонсорів та організаторів і розповідали про те, що слід очікувати від цьогорічної демонстрації фільмів.
Зокрема, Ала ТЮТЮНИК підкреслила той факт, що фільми, які глядачі мають змогу бачити в Києві, потім мандрують цілою Україною. За її словами, якщо минулого року документальні фільми переглянули в 60-ти містах більше 120-ти тисяч чоловік, то цього року є заявки на мандрівний фестиваль уже із понад дев’яноста міст. Великою заслугою минулорічного фестивалю (передусім – його генерального директора Геннадія КОФМАНА) голова оргкомітету назвала факт перегляду документальних фільмів у 80-ти районних відділеннях міліції. Що ж стосується нинішнього, 6-го Міжнародного фестивалю документального кіно, то Ала ТЮТЮНИК відзначила, що переможців визначатиме вже не два журі, а три: крім професійного (з числа кіномитців) та правозахисного є тепер ще й журі студентське.
Як і на будь-якому фестивалі, на нинішньому теж були спонсори і організатори, а також – інформаційні партнери. Безпосередніх організаторів було чотири: Українська Гельсінська спілка з прав людини, Херсонський обласний фонд милосердя та здоров’я, Херсонська міська Асоціація журналістів „Південь” і громадська організація „Центр сучасних інформаційних технологій та візуальних мистецтв”.
Надали підтримку цьому фестивалю міжнародний фонд „Відродження”, Фонд сприяння демократії посольства США в Україні, Міністерство культури і туризму України, Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту, представництво Європейської Комісії в Україні та інші. Генеральним медіа-партнером цього року був журнал культурного опору „Шо”, інформаційну підтримку також надали „П’ятий канал”, газета „Дзеркало тижня”, агентство новин „УНІАН”, радіо „Свобода” та інші.  
3. Ми ще можемо уникнути лиха
Цьогорічний фестиваль відрізнявся від попередніх насамперед великим розмаїттям програми й багатьма заходами, які стосувалися правозахисної діяльності. І щоб встигнути на всі ті заходи, потрібно було б не менше трьох представників від кожного регіонального партнера. Наприклад, від просвітян Кривого Рогу прибули (хто – на день, а хто – й на два) ще троє: заступник голови Криворізького міського об’єднання Олександр ЧИЖИКОВ, секретар об’єднання Олена МАКОВІЙ і просвітянин Олександр ДОРОХОВ. Та навіть їхнє коротке перебування не дало можливості переглянути всі запропоновані на творчий конкурс фільми з правозахисної тематики й відвідати всі заходи. З іншого боку, це нам дозволило зустрітися із багатьма цікавими людьми, зав’язати з ними контакти й набрати матеріал, із яким ми поступово наших шановних читачів обов’язково познайомимо в інших числах часопису. А в цьому дописі я пишу про фестиваль взагалі та дуже коротко висловлюю свої враження лише про окремі заходи.
Один із таких – фотоінсталяція „Валізи вражень”. На третьому поверсі Будинку кіно (не в залі, а просто на відкритому просторі в широкому коридорі) було розгорнуто цікаву виставку особливим способом виготовлених фотографій, вмонтованих у стінки валіз. Організатори та творці цього дива – молоді українські режисери Даря АВЕРЧЕНКО та Роман БОНДАРЧУК. За їхньою інформацією, підґрунтям для цієї виставки стало включення фільму „Радуниця” (а він був зроблений за підтримки Німецького культурного центру „Гете-інститут”) до конкурсної програми ХІІ Тель-Авівського кінофестивалю (він там став переможцем), який проходив у червні 2008 року. Тож ті фотографії і розповіли про враження, отримані від перебування в Ізраїлі. 
Та найбільшим (і дуже приголомшливим) відкриттям особисто для мене став документальний фільм молодого російського режисера Альони ПОЛУНІНОЇ „Революція, якої не було” (виробництва Естонії). Не буду про нього розповідати (бо це некоректно), але враження від перегляду було дуже і дуже глибоким і навіть якимось фантастичним. Це була сама реальність жорстокої по відношенню до своїх громадян сьогочасної Російської держави-імперії. Причому відчувалась висока майстерність його автора. Одразу після того перегляду я поділився своїми враженнями про пережите із видатним українським режисером (лауреатом Шевченківської премії) Михайлом ТКАЧУКОМ, і він так само був під впливом тієї висококласної роботи молодої кінодокументалістки. Через це я з великою радістю зустрів рішення журі кіномитців про те, що фільм „Революція, якої не було” став переможцем цього фестивалю.
Дещо по-іншому (з більшою вимогливістю) після перегляду картини тієї цинічної і жорстокої реальності ставлюся я тепер до метушливого життя українців у нашій державі. Розумію, що треба докласти дуже багато зусиль заради того, щоб уникнути того лиха, яке спіткало росіян у вигляді ФСБ-шної нинішньої влади. І мені здається, що ми ще маємо шанс уникнути реалій такого свого можливого майбутнього. Але – за однієї умови: коли в Україні правитимуть бал не олігархи з їхніми підпанками, а українське громадянське суспільство.
4. Фестиваль назвав переможців
Рівно тиждень минув після того свята документального кіномистецтва, мене закрутив-заполонив вихор інших подій, а відчуття від пережитого все не відпускають і у памяті один за одним зринають високі образи. Адже до глибини серця зворушили фільми про Білорусь, про незвичні реалії сьогоднішнього Китаю, про Польщу... Всі ті хвилюючі персонажі живуть у свідомості, благають, закликають, звинувачують, просять допомогти... А ти розумієш, що фестиваль завершився, а життя продовжується. І що буде з тими живими персонажами, що буде з тобою – один лише Бог знає.
Тепер же, у цьому своєму дописі, я мушу назвати переможців.
Про переможця творчого конкурсу я за рішенням журі кіномитців я вже написав. Але це журі вручило ще два спеціальні дипломи. Їхніми володарями стали: китайський режисер Чжао ГАН – за фільм „Червоні перегони” і Томас ЦУППЕЙ за фільм „Квітковий міст” виробництва Румунії. 
А правозахисне журі переможцем 6-го Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини назвало картину режисера Ірини ВОЛКОВОЇ виробництва Росії під назвою „Усередині”. Крім того, свої спеціальні дипломи отримали режисери ще трьох документальних фільмів. Це: Алон АЛЬШЕХ та Еран ЕГЕЦКЕЛЬ – за фільм „Зіграй мені алегро” виробництва Ізраїлю, білоруський режисер Уладзімір КОЛАС – за фільм „Галерея Ади” виробництва Польщі, Дьорте ФРАНКЕ – за фільм „Камінь спотикання” виробництва Німеччини та Вольга НІКАЛАЙЧИК і Павал РАТАМКА – за фільм „Серце за гратами” виробництва Білорусі.
Цікавою виявилася ситуація із оцінкою запропонованих до перегляду фільмів студентським журі, самими глядачами та генеральним медіа-партнером. Справа в тому, що всі ці три премії отримав один і той же фільм: «Англійський хірург» режисера Джефрі СМІТА, який вже відзняв понад двадцять стрічок для провідних британських телеканалів. 
Фестиваль завершився, всі його учасники роз’їхалися по своїх домівках працювати над новими картинами, а те, що на ньому відбувалося, буде жити й далі, розкриваючи у своїх образах перед всіма бажаючими досі незнайомі (або такі, на які просто не звертали уваги) сторінки нашого багатогранного життя. І ось у цьому наш часопис може таким бажаючим допомогти. Щоб упевнитися в цьому, читайте, шановні читачі, наступні його числа.

 

Сергій Зінченко.

 На світлинах:


учасники прес-конференції перед відкриттям фестивалю;


правозахисники з Кривого Рогу, Тернополя, Києва та інших міст під час тренінгу;


фестиваль відкриває Андрій КУЛИКОВ;


глядачі в очікуванні виступу режисера.





Категорія: ПРОСВІТА-КРИВИЙ РІГ | Переглядів: 1041 | Додав: pprosvita | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: