PP

     Середа, 21.08.2019, 12:35



вихід | Гість | "Гості" Гість | RSS 

 


Головна » 2009 » Лютий » 1 » Націоналізм і ми
22:16
Націоналізм і ми
Громадянська трибуна

Пройшов я вулицями рідного міста, що на березі Дніпра, основної ріки України, – і дуже сумно мені стало. Адже за своїм місцезнаходженням воно українське, бо тут ще у минулому були терени запорозької вольності. Та поки йшов його вулицями, то від отих різних вивісок, оголошень та наочної агітації стільки подиву набрався, стільки незрозумілого для української душі побачив, що мене аж розпирало від обурення. Я думав: „Що ж то за люди такі і яку ми владу маємо, що так себе не поважає, що зневажає нас, жителів цього міста?..”
Після цієї своєї „екскурсії” я поділився враженнями зі своїми добрими знайомими і почув у відповідь: „Ти – націоналіст!”. Але мене така відповідь зовсім не образила, бо вже давно в цім слові бачу зміст патріотичний. Та вона дала поштовх для роздумів, змусила аналізувати побачене. Прийшовши додому, я взявся за книги, мене потягнуло до першоджерел. Захотілося ще раз упевнитися в тому, що я не помиляюсь у своїх роздумах і що бути націоналістом у всьому світі вважається почесним. 
Хоч я ні до якої партії не належав і не належу сьогодні, та я проживаю в українському місті, я – громадянин України і представник її корінного населення, переважаючого кількісно. А тому своє бажання захищати себе і своїх земляків від хибного уявлення про націоналізм не вважаю злочином. Тому й розмірковую про це і шукаю в книгах та своїх записниках визначення цього поняття: „націоналізм”. Знаходжу і цитую:
„НАЦІОНАЛІЗМ – це природний і закономірний рух народу на захист своєї самобутності”. Або ще: „націоналізм – це органічне прагнення народу зберегти свою індивідуальність та духовність”. Знаходжу далі: „Нація – вінець людської цивілізації. Нація виростає з народу, як квітка з рослини. Нація – це обличчя народу”. – Ці наведені для прикладу визначення я познаходив у своїх пожовклих конспектах-записниках.
А, власне. чому ми так настрахані радянською ідеологією, що й дотепер боїмося цього поняття: „націоналізм”? Час уже й дітям у школах роз’яснити, що „націоналізм” – нормальне й добре поняття. Може все-таки ми зрозуміємо, хто ми є, що ми – не хохли і не малороси. А українці, що ми живемо в Україні й маємо цим пишатися. Після такого б розуміння ми багато чого незрозумілого душі українця не допустили б. Хоча б, наприклад, - отих вивісок, оголошень і реклам іноземними мовами. 
Адже чи не найбільші націоналісти – росіяни. Українців же в Росії – мільйони. Та де там українські школи, українські ЗМІ? І скільки їх?.. Бо Росія своє шанує. Вони б і у нас все російським зробили, щоб потім можна було проголосити: „Где наши, там все - наше!». А «наших» повно скрізь, навіть – „онашених” несвідомих зросійщених „хохлів”... То тільки в Україні, в українському Донецьку можна знімати з посад тих директорів шкіл, котрі прагнуть свої школи зробити українськими. У нас влаштовуються гоніння на таких директорів-патріотів (газета „Шлях перемоги”, №30 від 4.07.2004 р., стор. 5). – Йдеться про Аллу Олексіївну ТРУСОВУ, школа-ліцей №12. На 170 шкіл російськомовних у Донецьку не має права школа бути українською? І це в той час, коли В.ЯНУКОВИЧ був керівником Донецької області? Та нині ж він – керівник найбільшої фракції в парламенті України й ратує там за російську мову як другу державну. Чи не загроза це? Чи цей факт не є пересторогою в тому, що (не приведи, Господи!) коли В.ЯНУКОВИЧ стане Президентом, то може знищити мову, народ і Україну? Чи можна зробити таке припущення? Як на мене, виходячи з подій у Донецьку, - можна. Бо коли посадовець чи державний службовець у спілкуванні зі свої ми підлеглими послуговується мовою не своєї держави, то він виглядає як колонізатор. 
Німеччина живе німецькою мовою, Франція – французькою. Кожна країна живе своє, державною, мовою, і паспорти там виписують – теж державною. То тільки Україна – ще й мовою сусідньої країни. Але – для чого? Щоб догодити, чи що? Допоки ми будемо озиратися в минуле? Не пам’ятаю вже, звідки це (і не пам’ятаю, вибачте, дослівно), але із болем у серці випливає в свідомості: „Хорошая страна Украина, вот только если б там не эти хохлы!..» - Маэмо! Але для того, щоб нас тут не було, досить забрати мову. Адже з цього всі завоювання й починаються...
Великий українець і педагог Костянтин УШИНСЬКИЙ писав: „Коли зникає народна мова – народу немає більше! Поки живе мова в устах народу, до того часу живе і народ. І немає насильства нестерпнішого, як те, що хоче забрати у народу спадщину, створену незчисленними поколіннями віджилих предків. Заберіть у народу все – і він все зможе повернути, але заберіть мову – і він ніколи вже не створить її. Нову Батьківщину навіть може створити народ. Але мови – ніколи: вмерла вона в устах народу – вмер і народ”.
То чого ж прагне наша влада?
Відповідь нехай вона дає сама, своїми діями...

 

Микола ЛИТВИН,

член міського осередку міста Кам’янського Дніпропетровської області. 



Категорія: ПРОСВІТА-ДНІПРОПЕТРОВСЬК | Переглядів: 1148 | Додав: pprosvita | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: