У стінах офісу Криворізького міського об’єднання ВУТ «Просвіта» імені Тараса ШЕВЧЕНКА і Криворізького міського правозахисного товариства Криворізький екомузей отримав і назву, і логотип. Про названу подію повідомляє і наша газета в цьому числі, і, звичайно ж, той інформаційний центр Партнерства з відродження річки Саксагань, де концентрується геть все значуще, пов’язане з його роботою: сайт за адресою www.vidrispartner.org.ua.
Та я собі уявляю, що все це – не зовсім так, бо насправді остаточно народилася й отримала своє ім’я зі світлиною в наспіх зробленому паспорті місцева «машина часу». Чому це я так собі уявляю, питаєте? Бо, як мовиться у нас у Кривому Розі, кожна справа чи річ – «на любітєля»: багатьом подобається «екомузей», а мені особисто (підкреслюю, що тільки в цьому випадку)- «машина часу».
Адже у спеціальному випуску нашої газети, присвяченому виключно роботі Партнерства був поданий матеріал під назвою «Екомузей – це…» (він розміщений і на сайті газети www.pprosvita.at.ua ). І посеред іншого там чорним по білому написано (за визначенням наших колег із Польського партнерства заради довкілля та сталого розвитку), що «екомузеєм є низка об'єктів чи приваб, розташованих в місцевості, що становить цілісний комплекс і відображає природничі та культурні цінності краю та його населення. Автентичність краю полягає в умовах його природних складових, у поєднанні з минулими та сучасними видами діяльності місцевих жителів…».
Тож і виходить, що, прийнявши вище показаний на цій сторінці логотип зеленого кольору з його детальним описом, ми фактично відмовилися від поєднання «з минулими та сучасними видами діяльності місцевих жителів…». Тобто, ми відмовилися від залізорудної основи міста Кривого Рогу, що як була сто років тому, так і сьогодні залишилась єдиною помітною базою його зростання. При цьому (так мені в усякому разі здається) кожен дуже добре розуміє, що Кривий Ріг сьогодні без інтенсивної діяльності з видобутку залізорудної сировини на шахтах і в кар’єрах і без наступної її переробки на п’яти гірничо-збагачувальних комбінатах та ще на одному велетні, гірничо-металургійному, виглядав би приблизно так, як Софіївка, Апостолове, Широке чи П’ятихатки з такою ж приблизно кількістю жителів. І якщо керуватися таким логотипом, то це означає, що не варто нам тоді говорити ні про надпотуги Олександра ПОЛЯ (а саме він заклав основу для масового видобутку залізної руди), ні про діяльність потужної групи промисловців у цьому відношенні з уже тоді розвинутої Європи. А ми ж і сьогодні неначе намагаємося потрапити в русло розвитку цивілізованої Європи, а не в «дружні» лаписька проординськи налаштованої сусідньої Росії з нею організованим Митним Союзом, чи не так?
Однак я згоден з тим, що стратегічно ми виграємо, взявши за основу такий логотип, бо в недалекому майбутньому (хочеться нам того чи ні), ми змушені будемо залишити цю залізорудну основу і більше до неї ніколи не повертатися. Це щоб не паразитувати на надрах нашої планети, а використовувати свою творчу енергію для того, аби жити в гармонії з Богом (чи з Природою по-іншому), щоб позагортати, до речі, оті кар’єри (рани на тілі планети по-іншому). Більше того, я впевнений, що уже років за двадцять ми не будемо так гостро перейматися нескінченними проблемами зі страшними нашими дорогами і руїноподібними тротуарами. Бо зіштовхнемося з іншим лихом у діяльності людей часів розвинутого паразитизму: прийдуть роки масового захоплення приватним повітряним транспортом маленьких розмірів, і ми не будемо знати, що робити з тим сміттям, яке постійно сипатиметься тоді нам на голови. Але це я вже залетів у майбутнє (хоча й маю право на це, бо вважаю утворену Партнерством структуру «машиною часу» з використанням своєї уяви для подорожування з її допомогою), а треба повертатися в сьогодення, аби закладати екомузей і потужно його розвивати.
Через це мушу визнати, що під час дискусії щодо форми й основи логотипу не був переконливим. Але ж мені не хотілося завадити досить плідно організованій діяльності безпосередньо аніматором Петром ЛИСЕНКОМ з організації екомузею, бо вже дуже багато добрих справ зроблено (в тому числі, - в інформаційній сфері). А зі мною часто так буває, що всі (чи переважна більшість) «крокують в ногу», а я постійно маю якусь свою, відмінну від інших, думку. Та й малювати я не вмію, а тому не можу навіть уявно конкурувати з художниками, які мали безпосереднє відношення до створення логотипу. Тож і утримався, не виступивши проти запропонованого, а тепер відверто пояснюю свою позицію для всіх, аби не придумали чогось того, чому й місця не було під час обговорення..
На завершення ж, підсумувавши написане, висловлюю думку про те, що можна не брати до уваги мною зазначене й залишити все, як було (тим більше, що я ж не голосував проти запропонованого, а утримався). А можна замислитися і внести якісь зміни (хоча б незначні, на перший погляд) у вже обраний і зафіксований образ логотипу екомузею.
Сергій ЗІНЧЕНКО
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
