PP

     Четвер, 22.08.2019, 16:24



вихід | Гість | "Гості" Гість | RSS 

 


Головна » 2014 » Квітень » 16 » Україна і не-Україна: де проходить межа
11:54
Україна і не-Україна: де проходить межа
Я публічно вже кілька разів заявляв, що не потрібно тягнути баласт у світле майбутнє. Якщо у нас немає збігу в картинці світу, то бай-бай. Хлопчики направо, дівчатка наліво. Всі задоволені. Головне - усвідомлений вибір без крові.

Ось навіщо мені сперечатися з приводу того: загрожують мені червоно-чорні чи ні? Та я живу півроку на західній Україні щороку. І мені, російськомовному українцеві, там дуже комфортно.

Так чому я мушу парити голову наступні 20 років з приводу статусу російської мови і свят, коли у нас все прогнило: немає ефективних державних інститутів, немає армії, немає сучасної економіки. Заради збереження міфічної єдності нації?

Давайте самовизначитися, що таке нація. Адже нація це, як писав Бенедикт Андерсон, уявна спільність, коли один громадянин має схоже уявлення про світ, принаймні в загальних рисах, як і інший громадянин, який перебуває за 1000 км на протилежному кінці країни.

Так от, після подій на Майдані з'явилося ставлення до цього, яке і визначає вододіл в Україні. Не мова, не релігія, а саме ставлення до того, що сталося за три місяці в Києві.

Так, я погоджуся з тим, що сьогодні багато хто вибирає Росію на сході, тому що ця нікчемна українська держава нічого людям не запропонувала.

Так, я погоджуся, що сьогодні вона дійсно нікчемна. Однак, на сході України ситуацію нагнітає така ж нікчемна держава. Нам пропонують одну нікчемність змінити на нікчемність з нафтою і ракетами. Воно потрібно? Мені ні. Я обираю цю нікчемність, тому що вона дає шанс її подолати. У РФ нічого подолати не можна вже. Це просто більш поліцейський вид нікчемності, схожий з тим, де ми жили майже 23 роки. А після всього, що сталося в Києві, це просто чужий нам світ. Сьогодні ми ділимося на тих, хто хоче бути сучасним, тобто бути мобільним, освіченим, різнобічним, багатомовним і тими, хто чіпляється за фантоми колишньої величі, за спогади молодості, коли була інша держава, де ці люди були захищені і займали більш високе місце в соціальній ієрархії. Чи можемо ми розуміти мотиви цих людей? Так.

Саме тому, що краще розуміння світу є нашою перевагою, яка дає нам конкурентні переваги. Однак, «вони» не розуміють сучасного світу, вони хочуть отримати готове рішення, де сильна влада вирішить їхні проблеми. Їм потрібен Батько, нам потрібен Партнер, Друг, Співучасник.

У цьому і є вододіл між Україною і Не-Україною. Вододіл за право визначати свою долю і за право мати гарантовану пайку і сильного Отця, який все передбачить і про все подбає. Ось чому сьогодні Україна ділиться на тих, у кого мотив «Воїнів світла» викликає ком в горлі і тих, хто ненавидить його або, в кращому випадку, байдужий до цього.

Коли йдеш по Інститутській і вдихаєш гару, просочену смертю, то дуже чітко розумієш, що відрізняє нас від тих , хто бачить в цьому тільки закулісні змови. Якщо картина людей, які біжать з дерев'яними щитами на снайперські кулі, викликає у людини думки на кшталт «ідіоти», «куплені придурки», «бандерівці», то про що можна говорити з цими людьми? Нема про що.

Ми вже називаємо їх «колорадським жуками». Це об'єктивна реальність. Є вороги нашої держави. Ворог апріорі дегуманізує, щоб його можна було знищити. Це природний процес. Вони називають нас майдаунами, приписують там якісь характеристики. Чому ми повинні зрозуміти їхній прекрасний триколірний світ? Спроби зрозуміти їх світ закінчуються анексією. Тому ми не хочемо його вже розуміти, він нам чужий, також як і наш світ чужий ім. Чи будемо ми жити разом? Вже навряд. це очевидно.

Це - болючий вододіл. Він рве душі і сім'ї, але так було завжди і буде в момент Вибору.

Юрій РОМАНЕНКО,

“Військова панорама”, 8 квітня 2014 року



http://wartime.org.ua/10185-u....ha.html
Переглядів: 424 | Додав: pprosvita | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: