PP

     Субота, 21.09.2019, 01:25



вихід | Гість | "Гості" Гість | RSS 

 


Головна » 2013 » Серпень » 30 » У Канаді більше чути українську, аніж у Києві, – голова ЄКУ
21:25
У Канаді більше чути українську, аніж у Києві, – голова ЄКУ
Парадокс української діаспори полягає в тому, що вона може більше вплинути на свої держави, аніж на Україну. Відсутність цими днями на Світовому конгресі українців у Львові центральних ЗМІ – це не випадковість. Роздумами про все це і не тільки з нами ділилась перший заступник президента Світового конгресу українців, голова Європейського конгресу українців (ЄКУ), голова Товариства Української культури в Угорщині Ярослава Хортяні.
– Які у Вас очікування від з’їзду?
– Ми б дуже хотіли, щоб нас почула вся Україна, а не лише Львів. Однак, я впевнена, що на нашому Конгресі не буде центральних телеканалів, які б висвітлювали наш з’їзд на державному рівні – з цього приводу мені дуже прикро. Але чого можна очікувати від наших ЗМІ, які перебувають не в українських руках?
– Розкажіть, будь ласка, про питання, які порушуватиме Конгрес…
– У першу чергу – це звітно-виборчий з’їзд, що проходить кожних п’ять років. Ми обиратимемо нову управу та нову екзикутиву Конгресу, як нам це доводиться зробити згідно зі статутом. Ми запланували три круглих столи: про євроінтеграцію України, про світове українство та про вшанування 80-х роковин Голодомору. У нас будуть доповіді представників наших громад у своїх країнах за свою діяльність упродовж останніх п’яти років. Таким чином ми намагатимемось окреслити для себе проблеми нашої діаспори та знайти шляхи їх вирішення. В перше чергу – це стосується наших громад у Російській Федерації, де наші організації є розпущеними, а нових не хочуть реєструвати. Також важливим питанням на Конгресі стало обговорення підписання угоди про асоціацію між Україною та ЄС, яке заплановано на листопад цього року. Це дуже важливо, і ми на цьому наголошуємо. Ми багато зробили для підписання цієї угоди. Зокрема, президент Конгресу Євген Чолій більше зустрічався у цих питаннях із представниками Євросоюзу, аніж Прем’єр-міністр України чи сам Президент Янукович.
– Наскільки впливовою є діаспора у своїх країнах? Наскільки вона може впливати на свої уряди?
– Я об’їздила дуже багато наших громад і ми мали зустрічі з найвищими керівниками держав: прем’єрами, президентами. До прикладу, у нас в Угорщині нещодавно був танцювальний ансамбль «Барвінок» з Канади, який мав два виступи. І патронат концертів взяв на себе міністр юстиції. Цікаво, чи взяв би міністр України під свій патронат таку справу? Про що це говорить? Що ми маємо велике лобі у світі.
Ми можемо лобіювати у світі європейські прагнення України, але ми не можемо затягнути її у Євросоюз насильно. Хоча, мені пригадуються слова покійного міністра закордонних справ Польщі Броніслава Геремеки, який свого часу казав мені: «Ми настільки зацікавлені бачити Україну у Євросоюзі, що ми будемо тягнути її на плечах – хоче вона цього чи ні». Десь так сьогодні діє і українська діаспора. Ми є європейським народом і ми повинні бути у Європі. Спитайте про це у тієї частини українців, які відвідали Старий континент. Європа – це найперше гра за правилами, а в Україні все хаотично, тому такий безлад.
– Чи співпрацює діаспора з українською владою?
– У нас певний парадокс – діаспора швидше може достукатись до сердець очільників наших країн, аніж до українських. Але у цьому немає нічого дивного. Як ми можемо знайти спільну мову з Прем’єр-міністром України, який навіть не розмовляє українською мовою?
– До Східноєвропейського саміту, під час якого вирішуватиметься питання підписання угоди про асоціацію між Україною та ЄС, залишилось три місяці. На Вашу думку, що потрібно зробити Україні для підписання цієї угоди?
– Виконати умови, які ставить Євросоюз. Україні потрібно ще внести поправки до певних законів, які не відповідають європейським зразкам. Однак, у першу Чергу, перепоною для України на шляху до Євросоюзу є політичні в’язні, зокрема Юлія Тимошенко. Якщо її звинувачують у неправильності прийнятті політичного рішення, то за це вона повинна була відповідати перед своїми виборцями. За такою самою логікою можна пересадити всіх учасників Харківських угод.
– Багато української молоді зараз виїжджає за кордон. Чи включаються ці люди у діяльність діаспорних організацій?
– Звісно, є такі, які бачить лише свої меркантильні інтереси. Однак, більшість української молоді включається у нашу діяльність. До того ж вони дуже радіють, коли бачать нашу громаду і розуміють, що вони не залишились самотніми.
– Наскільки діаспора зберегла свою ідентичність?
– У нас навіть шосте та сьоме покоління розмовляє українською мовою. Знаєте, я у Канаді в Торонто більше чула українську мову, аніж у Києві. Ви питаєте, чи ми збереглись? А я можу задати зустрічне питання: де збереглось українство на тій частині України, яка колись належала до Росії? Скажу чесно – я почуваюсь українкою у Львові, у Тернополі, але я б хотіла почуватись українкою і в Києві чи Луганську. Але там більшість розмовляє російською, тому у мене складається враження, що я за кордоном. Коли я цього року була у Києві, не могла знайти жодної україномовної іграшки у магазині. Це мене настільки прибило, що я їхала додому і плакала, і хотіла назад в Угорщину, хоча це моя друга країна.
– Як ви ставитесь до ідеї повернення українців на свої землі? Як, наприклад, це робить Ізраїль.
– Дуже позитивно. І я б навіть заохочувала всіх інших. Зараз українці з Європи хочуть повертатися додому. Вони розуміють, що і в Україні можна займатись тим же бізнесом. Однак, повертаючись до вищесказаного, в Україні немає єдиних правил гри, немає демократії, приватна власність є незахищеною. Також для повернення українців потрібно створити фонд підтримки репатріації українців на своїх землі.
– Які здобутки діаспори для України Ви б виокремили?
– Як тільки було проголошено Незалежність – ми матеріально допомогли громадським організаціям, лікарням, старечим будинкам, брали дітей у літні табори. Сьогодні ми активно розвиваємо бізнес-клуби між Україною і тими державами, де ми є представлені. До прикладу, такі вже є між українськими і угорськими та хорватським бізнесменами. Це дає можливість привести в Україну інвестиції. Однак, в основному, діяльність діаспори спрямована на формування позитивного іміджу України, адже у світі проти нас ведеться велика інформаційна війна. Зокрема, з боку Росії, яка намагається довести світові, що Україна – це якесь непорозуміння. Наш східний сусід всіма можливими методами пхає палиці в колеса на шляху України до Євросоюзу. Діаспора ж намагається довести своїм урядам, що Україна гідна бути в Євросоюзі. – Чим Україна може допомогти діаспорі?
– Найголовніше – ми хочемо чітко створити спільний фонд діаспори та України, щоб разом фінансувати та робити якісь проекти як в Україні, так і за кордоном. Також Україна повинна захищати свою діаспору в інших країнах, як цього зараз потребують українці Росії. Із власного досвіду скажу, що в Угорщині не дуже бачимо цей захист. Коли за допомогою певних агентурних кіл була спроба знищити нашу діаспору, то на наш захист став Світовий конгрес українців, а не Україна.

Михайло ГАЛУЩАК, для ІА ZIK, 22 серпня 2013 року
Переглядів: 524 | Додав: pprosvita | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: