 Біда наша в тому, що звикли довіряти чиновникам, через що і шануємо брехню, а від гіркої правди відвертаємося: не приваблює. Адже скільки високих і теплих слів сказано на адресу наших ветеранів (і війни, і праці), а їм все одно погано живеться. Бо насправді переважній більшості з них дуже й дуже далеко не тільки до рівня матеріального забезпечення ветеранів війни, які воювали на боці переможеної Німеччини, а навіть – до рівня тих наших чиновників, які обзавелися „іномарками” і шикарними заміськими будинками, які мають фінансову основу для навчання своїх дітей за кордоном і для відпочинку на європейських курортах. Але буває і ще набагато гірше. Це коли посадовці на різних рівнях своєю злочинною бездіяльністю просто знущаються над практично беззахисними старенькими у країні, де правлять гроші, а не закони. Тому-то й не поспішають з допомогою, а, швидше, - чекають їхньої смерті.
У числі 1-му нашого часопису за цей рік було опубліковано матеріал «Над безоднею..» про те, як ветеран Марія ТАКЖЕЙКО, яка проживає в селищі рози Люксембург у Тернівському районі, із причин бездушного до неї ставлення з боку різних чиновників, безневинно страждає і вже приблизно півстоліття не може отримати житло, живучи за якусь сотню метрів від прірви, хоча та її маленька напівзруйнована хатинка, в якій вона проживає, уже двічі ніби була знесена. І вже чимало людей, що там проживали, отримали квартири. До кого тільки не зверталися Марія Артемівна і її син Валерій, але все марно. Чиновники дають якісь смішні або безглузді відповіді, в документах, які вони надають у цих відповідях на запити, бувають навіть помітні неозброєним оком підробки й підчистки, а справа – ні з місця. Не хочуть безкарні чиновники нічого робити – і край!. Людина пережила і Голодомор, і війну, і всі репресії, а тепер сьогочасна (ніби українська) влада, виходить, чекає її смерті. Така ось турбота.
Бо Олександр ВІЛКУЛ, новий нині голова Дніпропетровської облдержадміністрації, може тільки з різних трибун (так само, як міський голова Юрій ЛЮБОНЕНКО) говорити про велику турботу про ветеранів, а про те, що, так би мовити, під носом живий ветеран страждає, то це «високоповажних посадовців» мало цікавить, бо вони звикли, виходить, працювати тільки напоказ. - Так само, як керівники Тернівського району і ВАТ «КЗРК». Звичайно ж, набагато приємніше нависати «над масами» і з трибун теревенити при цьому про якісь показники чи міфічні досягнення у місті, яке все більше нагадує зеленіюче кладовище посеред руїн, місто, яке за сумарним показником хворих на туберкульоз, на онкологічні хвороби та на ВІЛ-СНІД навряд чи поступиться якому-небудь іншому у всій Європі. То чому б тоді не почекати, доки «не загнеться» старенька, чи не так? Вона ж бо при кожному новому мерові Кривого Рогу все ближче й ближче гнеться до землі. То ж і виходить, що ні закони й постанови, де йдеться про поліпшення умов життя ветеранів (у тому числі – житлових), ні зовсім недавній Указ Президента України (від 23 березня 2010 року № 403) «Про додаткові заходи щодо відзначення 65-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років» для цих чиновників нічого не варті. Так само, як факти щодо цього, викладені у вже згаданому матеріалі та в кореспонденції Любові ТЕРНОВОЇ «Затерянный ветеран» (газета «Вестник Кривбасса»), яка була там надрукована ще минулого року. Сергій ЗІНЧЕНКО,
Litbilkar.at.ua
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
