18 листопада 1933 р . (80 років тому) набула чинності Постанова ЦККП(б)У про припиненням політики українізації .На початку 20- х років , щоб зменшити напругу у республіках , а також загрозу з боку Польщі , ВКП(б) пішло на поступки національним рухам, и запровадило в країні політику українізації. Сам термін "українізація" було запозичено з часів Української Центральної Ради. За часів УЦР терміном "українізація " позначали діяльність, спрямовану на забезпечення відновлення и розбудови національної державності, забезпечення соборності українських земель, вирішення гострих соціально-економічних проблем в інтересах корінного етносу (титульної нації) i всього населення України, а не тільки окремих его верств. Радянська влада використала запровадженний УЦР термін українізація", звузивши при цьому його зміст - наголошувалося на необхідності використовувати в органах державної влади національних республік рідну мову, сприяти розвитку національної культури, висувати представників корінного населення у партійній и державний апарат .
Законодавче закріплення політики радянської українізації розпочалося від початку 1920- х рр . (постанови ВУЦВК УРСР " Про застосування в усіх установах української мови нарівні з великоросійською" від 21 лютого 1920 р. та "Про введення української мови в школах и радянська установах " від 21 вересня 1920 р.) , але тоді вона розглядалася лише як засіб комуністичної освіти трудящих .
Більш ґрунтовна правова основа Радянської українізації закладається у 1923 р. Вона пов'язувалася з рішеннями XII з'їзду РКП (б) з національного питання і здійснювалася у напрямі забезпечення фактичної рівності між двома державними мовами - українською і російською: як у діловодстві, так і в школах. Організаційно-правові питання ширшого впровадження української мови у школах та культурно - освітніх установах були окреслені у декреті Раднаркому республіки "Про заходи у справі українізації шкільно - виховних та культурно - освітніх установ" ( 27 липня 1923 р.). А правовою основою посилення українізації державного апарату стала постанова ВУЦВК и Раднаркому УСРСР "Про заходи забезпечення рівноправності мов та про допомогу розвитку української мови» " ( 1 серпня 1923 р.). Загальні положення "Про заходи забезпечення рівноправності мов...", наприклад, такі.
1. Мови всіх національностей, що є на території України, проголошуються рівноправними
2 . Кожному громадянинові будь-якої національності забезпечується можливість у його зносинах з державними органами і у зносинах державних органів з ним користуватись рідною мовою..
4 . Відповідно до політічного та культурного значення російської мови та її пошіреності в Україні, вважати за найпоширеніші в Україні обидві мови - українську та російську .
5 . Згідно з цим робітничо-селянська влада звертатиметься до всього населення України в цілому обома найпоширенішими мовами - українською та російською.
6 . У адміністративно - територіальних одиницях (районах, округах, губерніях ), а також і в містах з більшістю населення, щодо захисту мов національних меншин, органи влади користуються мовою більшості населення, з додержанням, гарантій для решти національностей, що є в цьому районі.
Українізацію держструктур і підприємств планувалося закінчити до 1 січня 1926 року . Головну роль у ділі здійснення українізації відігравав Народний комісаріат освіти (якому тоді підпорядковувались всі ділянки культури), очоленій до 1926 року О. ШУМСЬКИМ , а після його усунення - М.СКРИПНИКОМ На 1931 рік в Україні зі всіх 88 театрів 66 були українських, 12 - єврейських, 9 – російських. На 1933 р. були три великі російськомовні газети, книжкова продукція булу українізована на 83 %. VII конференція КП(б)У заявила про політику українізації, що Українські ЦВК і Раднарком відразу ж оформили декретами. ЦК КП(б)У на той час мала у своєму складі 16% українців (секретарі ЦК Е.КВІРІНГ и Д. ЛЕБІДЬ відверто виступали проти будь-яких поступок українській культурі). Усі робітники і службовці підприємств та установ були зобов'язані вивчити українську мову під загрозою звільнення з роботи.
Політика "українізації" зазнала протидії фактично від самого свого початку. Наприкінці 20- х було ліквідовано низку літературних організацій. Українську Академію Наук остаточно було згорнуто з призначенням на пост у січні 1933 р. П.ПОСТИШЕВА секретарем ЦК КП(б)У. Впродовж 1933-1934 рр . більшість діячів українізації були ліквідовані або заподіяли собі смерть (М. ХВИЛЬОВИЙ, М. СКРИПНИК), і відтоді почалася русифікація (відміна правопису 1928 р., заборона «буржуазно – націоналістічної» літери ґ), яка особливого прискорення набрала після Другої світової війни
«Gazeta.ua», 18 листопада 2013 року.
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
