Оксануся допомагає мені жити. Там, де я вже могла впасти. Бо більше не можу витримувати такої України і таких українців. У Оксани вистачає сил і енергетики. Кілька років тому Оксануся мені сказала: «Мамо, зараз час одиноких голосів». Самотніх голосів! Такої самотності, як відчуває український письменник в Україні, – не доведи Господи! Це страшна, смертельна самотність. Не знаю, чи вистачить таланту написати так розумно, як ГОГОЛЬ, але «Записки українського самашедшого» я вже написала. Та закінчити ніяк не можу, бо божевілля українське продовжується, весь час іде матеріал. А взагалі, досить вже українцям скиглити. Ми вибираємо. Ми диктуємо. Ми поважаємо одне одного. Ми – УКРАЇНА. Це наша держава. Я на мітинги не піду, пікетувати не буду. Якщо я кудись і піду, то на барикади – боротися з тими, хто до цього призвів. І наостанок. Оксанусю, я тобі дуже вдячна, що природа на тобі не відпочила. Я щаслива, що забезпечила еволюцію. Ще все буде! Буде так, як ми хочемо.
Ліна КОСТЕНКО, часопис «Український тиждень», №7 за 2009 рік.
ВІД РЕДАКЦІЇ часопису «Промінь Просвіти»:
«Публікуючи в нашому часописі цю оцінку видатної української письменниці і поетки, лауреата Шевченківської премії Ліни КОСТЕНКО, яку вона дає творчості й життєвій позиції своєї дочки, Оксани ПАХЛЬОВСЬКОЇ на тлі тривожних подій в сьогоднішній Україні, ми сподіваємося на те, що всі, хто має бажання й можливість, ознайомляться з текстом інтерв’ю Оксани ПАХЛЬОВСЬКОЇ у зазначеному числі «Українського тижня».
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
