(Виступ у Національному аграрному університеті в Дублянах біля Львова, де на рільничо-лісовому факультеті Львівської політехніки у 1928-1933 роках навчався Степан БАНДЕРА).

  Всечесні отці, вельмишановний пане ректоре, дорогі друзі!
  Здавалось би, тема наших зборів мала б хвилювати виключно істориків. Століття пройшло від часу, коли Степан БАНДЕРА народився, півстоліття — від часу, коли загинув, що тут від сьогоднішньої політики та стану справ у сьогоднішній державі? Чи зміняться історичні факти, якщо їх розглядатиме парламент? Звичайно ж, рішенням сесії Верховної Ради не можна відмінити ні факту ув'язнення Степана БАНДЕРИ в ґестапо чи Заксенгаузені, ні факту знищення його рідних братів в Освєнцімі. Так само ніякі постанови політиків про те, що “Радянський Союз у Другій світовій війні боровся за незалежність України” не відмінять фактів, що якраз в той час, за символи незалежності, під якими ми живемо: гімн, прапор і Тризуб, в Радянському Союзі належалась смертна кара. І яких би словесних вивертів не вигадували політики, щоб оминути правду історії, їм не вдасться знайти радянських формувань, які б під синьо-жовтим прапором співали “Ще не вмерла Україна”. Але шукають, і намагаються довести, що БАНДЕРА та його послідовники жили і вмирали не для незалежності України. Така шизофренічна поведінка політиків: жити під державними символами, за які вмирали борці за незалежність України, і не визнавати цих людей борцями за незалежність (хоч би було запропоновано яких-небудь міфічних марсіян, які альтернативно боролися за те саме) — свідчить, що процес національного визволення, лідером якого був Степан БАНДЕРА, не завершено.
Сьогодні визнання БАНДЕРИ і УПА борцями за волю України не є питанням історії — воно є справою сьогоднішньої державної політики, оскільки прямо стосується питання державної безпеки. Визнаючи героями людей, які колись боролися за незалежність, держава дає знак своїм громадянам: це правильно, і Ви повинні так само, не шкодуючи власного життя, в скрутну для держави хвилину захищати її незалежність. Не визнаючи святості чи то боротьби за незалежність, чи то захисту незалежності вже утвореної держави, сама держава боїться признатися своїм громадянам, що її необхідно захищати. Ну ось буде загроза незалежності, я візьму автомат, і піду її захищати, а держава мені — що? Сьогоднішня держава скоріш за все скаже, що я — якийсь підозрілий тип. І в цьому корінь багатьох наших внутрішніх негараздів, які на перший погляд, не мають відношення ні до БАНДЕРИ, ні до УПА. Але держава, яка боїться захищати себе, у великому, ніколи не захистить своїх громадян у малому. Не буде захищати від економічної інтервенції, світової кризи, а тим більше — від купи проблем, створених власними політиками. Подекуди здається, що ті політики, які сьогодні з різних трибун виступають від імені держави, не мають певності, що їм вдасться захистити власні інтереси — де вже говорити про захист інтересів простої людини?
Цей стан речей необхідно змінити, і зробити це можете, і повинні Ви. Не творіть собі комплексу меншовартості. У тих же авдиторіях, що й Ви, в такому ж віці вчився Степан БАНДЕРА — і він, будучи Вашим ровесником, не боявся ставити перед собою найвищу планку завдань: здобуття Незалежності, коли це здавалося неймовірним. І ось ми маємо сьогодні державу, і нехай хто-небудь скаже, що Степан БАНДЕРА непричетний до того, що над нами майорять синьо-жовті прапори! Це Ваша держава, і те, що Ви повинні у ній зробити, подекуди схоже на завдання, яке стояло перед студентом БАНДЕРОЮ та його друзями-однолітками. В умовах, коли старше покоління вичерпало себе і не вірить, що можна щось змінити, Ви повинні і повірити, і змінити. 
Змінять ті, до кого промовляє БАНДЕРА. Навіть не братимуться змінювати ті, хто думає, що його хата скраю. Але я нагадаю, що у 1918-му було багато таких, хто вважали, що хата скраю важливіша, ніж впорядкування власної держави. А потім прийшов Голодомор, і в хаті скраю можна було лише тихо вмирати. А ті, хто пішли в УПА — загинули, але зберегли для нас Україну і не дозволили топтатися по народові так, як під час Голодомору. Ото щоб не топталися і по Вас — будьте бандерівцями, беріть долю у власні руки, і змінюйте Україну. Ви нічим не гірші від БАНДЕРИ — треба лише високої мети, великої віри та самопосвяти. Тоді стане реальним ім'я БАНДЕРИ для вашого Національного Університету, за яке ви боретеся, а найголовніше — Україна стане для народу, а не для жменьки політиків, які вирішили, що вони краще від народу знають, що йому треба, і вирішують свої проблеми коштом простих людей. Будьте бандерівцями!