Поїздка через всю Україну зі сходу на захід!.. Про таке можна було тільки мріяти. Але мрія таки здійснилася, і сталося це зовсім недавно: протягом 11-ти днів, починаючи з 9 вересня. Ідея ж її організації виникла у керівника полтавської асоціації «Громадянське суспільство» Володимира СТЕПАНЮКА, а спонсором подорожі виступив президент всеукраїнського благодійного фонду «Україна – свята родина» Іван МАТІЄШИН. Тому й не дивно, що автопробіг «Україна у нас єдина» у складі із одинадцяти учасників розпочався саме з Полтави, від музею-садиби видатного українського письменника Івана КОТЛЯРЕВСЬКОГО, а сам захід був присвячений 300-річчю Української Конституції Пилипа ОРЛИКА. Вік учасників становив від 24-х до 70-ти років, тут були і журналісти, і музиканти, були і лікар, і муляр, а також - представники інших професій, що активно працювали в громадських організаціях. Кривий Ріг і нашу «Просвіту» я представляла одна.
Згадуючи все пережите, переглядаючи світлини і відео, і досі важко зосередитися на чомусь одному, бо вражень – дуже багато. Адже ми проїхали через 16 областей і подолали відстань понад 4 тисячі кілометрів. Тож, з огляду на невеликий обсяг газети, розповім тільки про дещо із цієї незабутньої поїздки.
Розпочалося все від садиби Івана КОТЛЯРЕВСЬКОГО, де ми набрали землі, яку потім залишали в кожному населеному пункті маршруту, біля пам'ятників Тарасові ШЕВЧЕНКУ, а також - на Говерлі, а відвідали ми таких населених пунктів близько 50-ти. Після Полтавщини поїхали на крайню східну точку України: в село Мілове, що на Луганщині. Саме звідти й пішла наша дорога на захід, до іншої крайньої точки: станція «Чоп». Причому треба сказати, що ми не просто їздили, бо тільки одних книг роздали більше семисот, висадили півсотні саджанців червоних дубів, проводили зустрічі в школах училищах, музеях, де з нами відверто спілкувалися українці. І ми не відчували жодного дискомфорту, хоч із десяти ночей половину довелося провести не в приміщеннях, а в наметах просто неба. Люди у містах і селах нас зустрічали з радістю, іноді допомагали, давали прихисток. Наприклад, під Мукачевим, що в Закарпатській області ми потрапили під сильну зливу, і нам дали прихисток навіть у жіночому монастирі. Там і нагодували, і на службу запросили, і спати повкладали. Можна сказати, на найвищому рівні нас приймали в Моринцях і в Хотині, в Старобільську і в Слов’янську, у Верховині і в Чернівцях, побували навіть у географічному центрі Європи… Наприклад, у Чернівцях спеціально для нас провели екскурсії в музеях (Володимира ІВАСЮКА та Анатолія ДОБРЯНСЬКОГО), а місцеві журналісти влаштували прес-конференцію.
Після Чопу повернулися до Полтави, а потім, переповнені враженнями, – роз’їхалися по домівках. І кожен із нас переконався, що Україна наша – не роз’єднана, що всюди живуть люди, які бажають Батьківщині добра і розвитку заради миру й спільних високих досягнень.
Романія СОБЧАК,
секретар ревізійної комісії Криворізького міського об’єднання ВУТ «Просвіта імені Тараса ШЕВЧЕНКА. 
біля пам’ятника в садибі-музеї Івана КОТЛЯРЕВСЬКОГО 
у музеї з програмою поїздки;
ті, що підкорили Говерлу 
кінцева зупинка на заході – Чоп.
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
