Поважав і поважаю нині Кожен храм, кожнісіньку ікону. Та моя ікона – Україна! – Від Карпат до голубого Дону.
У душі моїй, як вічне диво, Родові не висохли джерела, Із яких п’є силу правда сива – Українська давнішність не вмерла.
З вуст моїх, катованих віками, До сьогодні, світові на подив, По-вкраїнськи плине слово «мама» В небеса мого народу й роду.
Я дивлюся в неспокійній далі, Вам усім у вічі я дивлюся. Бережіть Вкраїну від печалі!- У журбі ридаючи, молюся. Михайло КАЗИДУБ, із книжки «Полудневі автографи», Полтава – 97, «Вісті».
|