В історії українського визвольного руху на Криворіжжі день 5 серпня – особлива дата.

Того дня 1989 року група небайдужих людей після коротких узгоджень вирішила провести збори, які мали стати основою для заснування організації «Народний Рух України за перебудову». У зазначений день зібралося 14 чоловік в будинку політпросвіти, бо так було домовлено з владою. -  Для того, щоб провести організаційні збори і легалізувати цю громадську організацію.

На зборах були присутні Олександр НИННИК, він як член УГСПЛ був найбільш орієнтованим у тих подіях, що відбувалися, бо частенько мав зв'язок із Києвом. НА тих зборах були: Іван НАЙДЕНКО, Володимир ДУМАНСЬКИЙ, Сергій ЯКИМЕНКО, Микола КОНДРАТЕНКО, Володимир ЕПІК, Леонід САМОЙЛЕНКО… - Всього 14 чоловік. Зокрема, був і представник організації азербайджанського походження Вагіф ЗЕЙНАЛОВ.  І  його перебування там зайвий раз підтверджувало, що нав’язуване масам уявлення про те, ніби рухівці – це якісь бандити, ладні розправитися з представниками інших національностей, - абсолютна неправда. Цікаво відзначити й те, що все це відбувалося в складних, особливих, умовах.

Товариство довірило мені вести ці збори.  І я як головуючий стояв за столом, а за спиною у мене, як виявилося, був прапор України. А я й не помітив, коли його там повісили. І ось я одержую записку від контролюючого органу (а таким був завідуючий міським будинком політпросвіти ДАВИДОВ): „Кто разрешил повесить флаг?”. Я озирнувся й побачив, що там справді висить прапор України, але нашвидку, ведучи збори, не зорієнтувався, що робити в такому випадку. І я написав у відповідь, що мені це невідомо. Тоді контролюючий зупинив ведення зборів й почав домагатися, хто ж повісив прапор. Встав Олександр НИННИК і каже: „Це зробив я”. А той у відповідь поставив свою вимогу, щоб ми або припинили збори, або ж зняли прапор. Тоді НИННИК взяв прапор і поставив його прямо перед собою й сказав: „А тут він стоятиме”. І от за таких обставин тривали організаційні збори. На зборах був присутній Іван СОКУЛЬСЬКИЙ із Січеслава, він приїхав від центру, а тому був більше в курсі подій, які тоді відбувалися.

Після проведення зборів, коли ми легалізувалися, коли був складений протокол, з тих пір почала існувати наша організація, яка відразу взялася за роботу. Це було відвідування навчальних закладів, а також – проведення агітації разом із Товариством української мови (а значна частина рухівців належала до цього товариства), почали проводити з батьками роботу в школах на предмет  відновлення українського режиму навчання. Справа в тому, що за ті останні роки майже всі школи в Кривому Розі були переведені на викладання предметів російською мовою. Ми почали вести роз’яснювальну роботу серед громадянства нашого міста, наближалися вибори до Верховної Ради України та місцевих рад: перші вибори, де допускалася конкурентність, наявність кількох кандидатів на одне й те ж місце. І ми проводили ту роботу таким чином, щоб виборці орієнтувалися й підтримували нових людей, які сповідують українську ідею.

Звичайно, на той час не можна було, так би мовити, на повний голос говорити. Наприклад, слово „незалежність” малося на увазі в думках, але чітко висловити його, перебуваючи в рамках Совєцького Союзу, звичайно ж, говорити неможливо було. Тоді всі ми, активні громадяни. Виступали проти керівної ролі партії, але це теж вголос не можна було говорити. Таким чином, ми вели роз’яснювальну роботу про те, що настав час, коли необхідні зміни.

Тоді таким особливим і помітним нашим заходом було проведення першого опозиційного мітингу в Кривому Розі у парку імені ГАГАРІНА. За ініціативою юриста, адвоката Сергія ЯКИМЕНКА, котрий також був засновником групи „За чесний вибір”, рухівці провели мітинг якраз під цим гаслом: „За чесний вибір”. Треба сказати, що це теж було непросто, бо все перебувало під пильним оком силових структур. Крім того, це ще було й небезпечно, оскільки був відрив від керівної ролі партії. І я й досі пригадую, як нелегко було зробити кілька кроків для того піти й стати в шеренгу рухівців, яка стихійно сформувалася. І то була досить довга ланка людей, які своєю такою „лінійкою” відкрито демонстрували несприйняття існуючого ладу. При цьому була присутня маса людей, які дивилися на це незвичайне на ті часи явище.

Згодом ось ці наші зусилля й людей з інших регіонів України привели до того, що 9 вересня 1989 року у Києві почав свою роботу Перший з’їзд „Народного Руху України за перебудову”. В ці дні (8-10 вересня) відбувалося заснування нової потужної громадсько-політичної організації, яка тоді ще не була партією, яка була широко доступна для великої кількості громадян, які бажали змін.

                                            Микола КОРОБКО