 «Європа мовчала...» Цей гіркий і водночас драматичний рефрен поета-емігранта Олександра ОЛЕСЯ з’явився у його вірші «Пам’ятай» у серпні 1931 року. Жив тоді ОЛЕСЬ посеред Європи, у Чехословаччині, отож мав можливість «зсередини» бачити, як сприймали там усе, що відбувалося в його рідній Україні. Очевидно, саме тоді він особливо гостро відчув, що ніхто за українців не вирішить їхніх великих і малих проблем, якщо їх не вирішать самі українці.
Коротка історія УНР завершилася десять років перед тим, а доба сталінського «великого перелому», що почалася 1929 р., віщувала для його, Олесевої, нації страшне лихо. Саме 1929-го почався «процес СВУ», що поклав початок масовому винищенню української інтелігенції. Примусова колективізація підтинала кореневище селянства, знищуючи «як клас» найбільш хазяйновиту його частину. Через рік-два Україну коситиме Голодомор... Очевидно, був момент, коли покоління О. ОЛЕСЯ жило сподіваннями на те, що «Європа нам допоможе». Проте... Не варто думати, що хтось дуже любить слабких, казав Михайло ДРАГОМАНОВ. Так було, так є й тепер.
Ось щойно група українських письменників звернулася до посла США в Україні з листом, згадавши у ньому й ті епізоди історії, коли «держави Антанти підтримали не молоду українську демократію, а російський імперіалізм», а «США встановили дипломатичні відносини з Радянським Союзом» саме в розпал Голодомору (1933 р.). Суть докору в тому, що, не допомігши нам, Європа і США додали й собі головного болю, адже своїм ухильним мовчанням вони лише зміцнили більшовицький режим. Так і нині: якщо в Україні розігрується російський сценарій, то що в цьому доброго для Європи, яка мовчить? «Дійте!» — закликали письменники посла.
Сказати, що Європа мовчить, ніби й не випадає, проте і я вже втомився читати рядки в Інтернеті: «Ми глибоко стурбовані», «Ми занепокоєні», «Ми уважно стежимо»... Хіба Європа не має більш дієвих інструментів впливу на тих, хто хоче остаточно перетворити Україну в султанат, не зупиняючись навіть перед кровопролиттям? І хіба вона не зацікавлена в тому, щоб мати поряд демократичну країну, а не фрагмент євразійського простору? Дійте, братове європейці! Що ж до нас, то ми не знімаємо з себе обов’язку бути сильними.
ПАМ’ЯТАЙ
Коли Україна за право життя
З катами боролась, жила і вмирала,
І ждала, хотіла лише співчуття,
Європа мовчала.
Коли Україна в нерівній борьбі
Вся сходила кров’ю і слізьми стікала,
І дружної помочі ждала собі,
Європа мовчала.
Коли Україна в залізнім ярмі
Робила на пана і в ранах орала,
Коли ворушились і скелі німі,
Європа мовчала.
Коли Україна криваві жнива,
Зібравши для ката, сама умирала
І з голоду навіть згубила слова,
Європа мовчала.
Коли Україна життя прокляла
І ціла могилою стала,
Як сльози котились і в демона зла,
Європа мовчала.
Олександр ОЛЕСЬ, 22. 08. 1931
Володимир ПАНЧЕНКО,
доктор філологічних наук, профессор,
газета «День», 24 січня, число 12 за 2014-й рік
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
