Мене хмарина, мов летючий килим, Несе до щастя крізь різдвяну ніч, І все мені здається рідним, милим: Суцвіття вулиць, магія облич.
Лечу, лечу… Поранилась об зірку, А вітер чхнув від страху. Ну й дива! Напевно, мій політ – це перевірка, Яку придумав добрий Дух Різдва.
Вітаю я сніжинок дружні пари, У вікна незнайомі зазираю, Фліртую з хвалькуватим вітерцем.
Продовживши мені у казку візу, Малюю ніч в душі бажань ескізи Уламком зірки, наче олівцем.
Зимовий етюд Синиці на калині бенкетують, Струснувши з себе холоду полки. Береза обійма журливу тую, А вітер вчиться хмар читать думки.
Впівока мудрий дивиться Ярило На землю і поблажливо зітха, В хуртечі попрошу я білі крила, Хоча всі кажуть, що вона лиха.
Хурделиця розхристана регоче, Запорошити снігом прагне очі І в царство сну підступно занести.
Та я тримаюсь. Мов пізнань краплина. Упала в душу ягода калини, Щоб кригу розтопити самоти. Наталя ФЕДЬКО
|