До уваги наших читачів – народна творчість з історії України Козацької, що прийшли до нас із глибини віків, здолавши час. Вони прийшли до нас як вияв могутньої сили українців6 і духовної, і фізичної. В цьому матеріалі подані з видання «Савур-могила. Легенди й перекази Нижньої Наддніпрянщини»; упорядник і автор приміток В.А.ЧАБАНЕНКО. – К.Дніпро, 1991 року.
ПРЕВЕЛИКИЙ ХАРАКТЕРНИК Кошовий Сірко був превеликий характерник! Було, хто б не задумав воювати з ним – він уже й знає: зараз і військо збирає, і списи точить, і ратища готує. Недаром його турки прозвали шайтаном. Запорожці, поки орудував ними Сірко, нікого не боялись, бо його ніяка сила не могла перемогти. До сірка, кажуть, наші люди платили ляхам подать: третя гуска, третій віл, третій кінь, хліб. Всього третя частина. Як став Сіоко кошовим, зараз же і зладнався з королем польським. - Ну, - каже, - ваше величество, хоч биться, хоч мириться, а третьої частини панам давать не будемо! - Як знаєш, - каже король. То діється не по моєму приказу. Зібрав Сіркр запорожців і п'ятнадцять тисяч турків та й погнав ляхів з України. Догнав до Случі і каже: - Оце, ляше, по Случ твоє, а це наше. Ті ляхи піймали тоді свого короля і заслали на морський острів. - Оце тобі, - кажуть, - за те. що якшався з Сірком.
ЯК СІРКО ПЕРЕМІГ ТАТАР Давно-давно це булр, ще за запорожців та кошового Івана Сірка. Пройшло років немало, як жив Сірко і як його не стало, а слава про нього і не пройшла, і не пропала. Він був для ворогів страшний і сердитий, а, напроти, для християн був дуже добрий і милостивий. Одного разу пішли запорожці з Сірком у похід, а татари прочули про те та одразу й побігли на Січ і почали там хазяйнувати. Як хотіли, так і хазяйнували: усіх православних християн забрали та й повели у полон. А вони, бідні, не хочуть іти та плачуть і ридають так, що аж земля стогне. А татари на плач не зважають, а нагайками їх підганяють. Як ось прочув про те кошовий Сірко. Зараз зібрав своїх козаків – та в погоню за татарами: визволяти православних людей. Та летить, як птиця. Добіг близько до татар; бачить, що їх дуже багато, а козаків дуже мало – і давай хитрити. Спинив свого коня і крикнув на козаків: - А стійте, братця! Підождіть, не ворушіться! Тоді зіскочив з коня, дав його другому козакові, а с ам кувирдь – та й зробився хортом і побіг до татар. Татари бачать: хорт, красивий такий! Подобався він їм. Узяли вони його, нагодували. Звик ото той хорт. Як5 стали ті татари відпочивати, то той хорт поробив їм так, що вони всі поснули. Тоді він назад до козаків та знову кувирдь – і зробився чоловіком! Кинувся тоді з козаками до татар, усіх їх вирубав, а християн вернув назад. Християни дуже дякували Сіркові і пішли собі щасливо додому. А Сірко зі своїми козаками став гуляти по-строму.
ЗАПОВІДЬ СІРКА Сірко на три частини захований: перша його частина лежить отут саме, де Чортомлицька Січ, друга – під Кривим Рогом, а третя – під Полтавою. Він як умирав, так дав таку заповідь: «Як я помру, то одберіть у мене праву руку і носіть її сім год; хто буде мою руку носить сім год, той владітеме нею усе рівно, як я й сам владію; а де случиться вам яка пригода, де вас нещасна хвиля спобіжить, чи на воді, то бросайте руку у воду – хвиля утишиться, чи на землі – не буде вам ніякого случаю; а з семи год уже поховайте в мою могилу. І хто буде тую могилу шанувати, братиме навкруги землю та буде могилу обсипать, то я його сам своєю силою буду дарить. А на сьомому году хай мене жде, і хто вийде до могили або на Різдво, або на Великдень, або на Зелену неділю, так нехай мене дожида. Не бійся, що я неправославний християнин, - я єсть православний християнин Сірентій Іванович. От таку він, той сірко, дав заповідь!
ЯК СІРКО УМИРАВ Сірко – це кошовий такий. Він такий був, що дещо знав. Оце бувало вийде із куреня та й гука на свого хлопця: «Ану, хлопче, возьми пістоль, стань там та стріляй мені в руку!» Той хлопець візьме пістоль та тільки бух! йому в руку. А він візьме в руку кулю, здаве її та назад і кине. Врни, ті запорожці, всі були знайовиті… Сірко три рази умирав у сімдесятих годах, а всього йому 210 років. Він як умира було то й каже: «Оце вам три позирки з водою. Першим пузирком сприснете – оживу; другим пузирком сприснете – стану дивиться, а третім сприснете – устану і піду у тридцяти годах». Тоді трави такі сильні були; ото і вода була зроблена із таких трав. Та як умре, то його клали у гній і на треті сутки одгрібали та сприскували водою. Як із першого пузирка сприснули – ожив, з другого сприснули – став дивиться, а з третього сприснули – устав і пішов. Ото так до трьох раз він робив. А в послідній раз він як умер, то велів себе спалить і попіл геть пустить, а руку велів одрубать і носить три годи, а потім того положити в могилу. Ото та могила і єсть у Капулівці.
ПРЕВЕЛИКИЙ ХАРАКТЕРНИК Кошовий Сірко був превеликий характерник! Було, хто б не задумав воювати з ним – він уже й знає: зараз і військо збирає, і списи точить, і ратища готує. Недаром його турки прозвали шайтаном. Запорожці, поки орудував ними Сірко, нікого не боялись, бо його ніяка сила не могла перемогти. До сірка, кажуть, наші люди платили ляхам подать: третя гуска, третій віл, третій кінь, хліб. Всього третя частина. Як став Сіоко(У вас помилка, Сірко а у вас Сіоко) кошовим, зараз же і зладнався з королем польським.
До уваги наших читачів – народна творчість з історії України Козацької, що прийшли до нас із глибини віків, здолавши час. Вони прийшли до нас як вияв могутньої сили українців6 і духовної, і фізичної. В цьому матеріалі подані з видання «Савур-могила. Легенди й перекази Нижньої Наддніпрянщини»; упорядник і автор приміток В.А.ЧАБАНЕНКО. – К.Дніпро, 1991 року. 
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
