 Як зазначив міський голова міста Кривого Рогу Юрій ВІЛКУЛ на прес-конференції після завершення пленарного засідання ХХХІ-ї сесії Криворізької міської ради відносно прийняття рішення «Про заходи щодо виконання вимог Закону України «Про засади державної мовної політики на території міста Кривого Рогу» (а це відбувалося 27 лютого 2013 року), «на мій погляд, депутати ухвалили, в першу чергу, практичне рішення. Перше: закон треба виконувати. І ми, як всі закони, виконуємо й цей прийнятий закон. Друге: як показали численні зібрання, на яких це питання обговорювалося жителями нашого міста, таке рішення підтримує абсолютна більшість криворожан. І третє: для багатьох людей (можливо, там особливо літніх…) це просто зручно – звертатися зі своїми питаннями, так як це і простіше, і зрозуміліше».На тій же прес-конференції, відповідаючи на запитання журналістки Наталі ШИШКИ про те, навіщо виставляти проти людей загони правоохоронців (бо це засвідчує, що «Кривий Ріг набув завершених рис міста в поліцейській державі»), Юрій Григорович висловився ось так:
«По-перше, це питання правоохоронців… По-друге, ми маємо… бачимо, і ви бачите, як по телебаченню… як багато (коли збираються пенсіонери) там єсть провокаторів, хуліганських елементів, котрі ламали двері в місті Києві, в міській раді міста Києва та в інших містах. Тому, мабуть, правоохоронці прийняли таке рішення, що краще попередити ці питання, чим потім розглядати… бо я вважаю, що наміри були такі (провокувати, хуліганити і все-таке інше). Тому правоохоронці й прийняли, як вони мені доповідали, таке рішення. Бо такі наміри були…»
А коли журналістка додала ще одне запитання (аби прояснити ситуацію) і спитала «А Ви до них не підходили теж з міркувань власної безпеки? Адже вони вп’яте приходять і хочуть з Вами зустрітися», то отримала таку відповідь:
«На всі подані запити я даю відповіді. І спілкуюся з людьми по всім питанням, тім, котрі потрібно. А ті питання, котрі проплачені, спровоковані, я такими питаннями не займаюсь».
1.ХТО Ж Є ГОЛОВНИМ ПІДОЗРЮВАНИМ?
Я залишаю на совісті Юрія ВІЛКУЛА те, наскільки правдивою є така його відповідь. Зазначу тільки, що посеред іншого 5 червня минулого року до нього з колективним листом звернулося близько двадцяти криворіжців (і я був у їх числі), в якому ми просили вжити заходів щодо розвитку в місті української мови. Розповіддю про «належне реагування» на це звернення було відкрите число 14-те газети «Промінь Просвіти» за той же рік, 2012-й. І от про те, як названий вище посадовець «спілкується з людьми по всім питанням», найкрасномовніше свідчив уже сам заголовок того матеріалу (його автор – Олексій КОЗАКОВ).: «Криворізька міська влада проігнорувала лист громадян, в якому вони просили вжити заходів щодо розвитку в місті української мови»
А в числі 21-му за той же рік газета «Промінь Просвіти» на першій сторінці вмістила матеріал під заголовком «Місцеві чиновники цілком офіційно та щомісяця обкрадають людей», в якому йшлося про те, що говорилося в розслідуванні кореспондента каналу «НТН» Олексія ЛАХНЕНКА з тамтешньої програми «Агенти впливу».
В тому числі – ПРО ХАРАКТЕР СПІЛКУВАННЯ ЮРІЯ ВІЛКУЛА З ЛЮДЬМИ. Ось уривок з нього, який свідчить про такий «контакт з масами»: «Усі підходи до мерії закривають своїми тілами десятки правоохоронців,
минає година, а до мітингувальників ніхто з місцевої влади так і не виходить…
Та раз влада не хоче йти до народу, то до неї прямують «Агенти впливу». У коридорі зустрічаємо не будь-кого, а мера Кривого Рогу Юрія ВІЛКУЛА, який поспіхом через задній двір намагається зникнути. Міський голова стверджує, що про проблеми людей вперше чує, а мітинг, який проходить прямо під його вікнами, просто не помітив. Втім, розібратися з цим наразі немає часу. діючмй мер від нас банально тікає…».
Коли ж від короткого опису спілкування з масами та пресою знову повернутися до предмету цього мого матеріалу, то на думку з приводу висловлених моїх підозр щодо кваліфікації фігурантів у справі поступового знищування української мови в регіоні одразу спадає рішення Криворізької міської ради № 176 від 21 червня 2006 року. Так от, в числі 5-му газети «Промінь просвіти» за 2006-й рік вміщено було матеріал під заголовком «Суд захистив честь України». Вів якраз із тих часів, коли Юрій ВІЛКУЛ обіймав посаду голови Дніпропетровської обласної ради. І ось тоді Дніпропетровщина (серед інших кількох регіонів України) виділялася тим, що її керівники з великим апломбом боролися за запровадження російської мови як регіональної. І Кривий Ріг тех. «відзначився», оскільки його міськрада прийняла вищезазначене рішення №176. Але воно проіснувало менше трьох місяців. Бо проти нього (і проти таких, як Юрій ВІЛКУЛ «сотоварищи») виступила громадськість Кривого Рогу. Причому не останню роль при цьому зіграв підприємець, правозахисник і журналіст Анатолій РУДЕНКО, якого невдовзі після цього кинули за грати, а потім – у «психушку» (як свого часу це було дуже популярним в «імперії зла»: в Радянському Союзі). Але «закинули» його туди пізніше, а суд на території Кривого Рогу тоді все-таки захистив честь незалежної Української держави, на яку наплювали місцеві депутати. Ось його рішення від 10 жовтня 2006 року:
«Дзержинський районний суд м. Кривого Рогу… ПОСТАНОВИВ: ВИЗНАТИ ПРОТИПРАВНИМ ТА СКАСУВАТИ рішення Криворізької міськради «Про заходи щодо забезпечення положень Європейської хартії регіональних мов або мов меншин стосовно російської мови на території міста»… Крім цього, суд зазначив таке: «… за даними всеукраїнського перепису населення, проведеного в 2001 році, в м. Кривому Розі більшість населення української національності – 561 тисяча громадян (або 79,9%), тоді як громадян російської національності – 125 тисяч (або 17,7%), а тому використання терміну «регіональна мова» не відповідає положенням ст.1 Європейської хартії регіональних мов або меншин».
Тож я гадаю, що навіть після цієї викладеної всього лиш дещиці фактів (а їх, повірте, набагато більше) коло претендентів, які заочно «змагаються» за те, аби стати «головними підозрюваними» у поступовому вбивстві-знищенні української мови на території міста Кривого Рогу, звузилось майже до одиниці в самому його центрі.
2. КОЛИ МОВА – ЗА «ВИШИВАНИМИ ГРАТАМИ», ТО ДЕ НЕЗАБАРОМ МОЖУТЬ БУТИ ЇЇ ЗАХИСНИКИ?
Як це не прикро, але останнім часом (і я повідомляв про це у своїх публікаціях) міський голова Юрій ВІЛКУЛ під час свого спілкування із з пресою завжди починав розмовляти російською, чим мене як українського журналіста й інших моїх колег цим ображав. Тим більше, що він - представник української влади в українському місті з досить, даними йому законодавством України, повноваженнями. Але ця остання прес-конференція істотно відрізнялась від попередніх, бо тут він спілкувався українською й навіть виходячи із зали для преси сказав «До побачення!».
Але нема тут від чого радіти, бо все те – тільки зовнішній антураж. А суть – у тому, що він недвозначно сказав щодо прийнятого рішення «про регіональну мову». Тож дозволю собі повторити: «…на мій погляд, депутати ухвалили, в першу чергу, практичне рішення. Перше: закон треба виконувати. І ми, як всі закони, виконуємо й цей прийнятий закон. Друге: як показали численні зібрання, на яких це питання обговорювалося жителями нашого міста, таке рішення підтримує абсолютна більшість криворожан. І третє: для багатьох людей (можливо, там особливо літніх…) це просто зручно – звертатися зі своїми питаннями, так як це і простіше, і зрозуміліше».
Тобто, такий маємо фінал процесу мовно-інформаційної окупації з боку владних структур в українському місті Кривому Розі. І якщо до цього рішення в місті була лише одна україномовна газета, назву якої не знайти останнім часом ні в одному ЗМІ Кривого Рогу (окрім сайту міського порталу «Кривий Ріг 2012» та ще кількох, які створили ми, криворізькі просвітяни й міська організація Спілки офіцерів України), то найближчим часом годі сподіватися на якісь прогресивні зміни. А якщо при цьому ще й врахувати, що в нашому великому місті, яке останнім часом є таким собі творінням гірничо-металургійного комплексу, немає в тому «комплексі» жодного підприємства, де хоча б «оперативки» проводилися українською, - то й поготів. А ще (і це є знаю з власного досвіду) навіть інспектори у центрі зайнятості, навіть працівники у військкоматах (якщо не офіційно, коли відвідувач наполягає на цьому) спілкуються між собою «язиком межнационального общения народов Советского Союза». І що з того, що в Кривому Розі іще вдосталь шкіл, де викладають усі предмети українською? Чи будуть вони її ретельно вивчати, аби успішно працевлаштуватися в місті? «Як-небудь» вистачить, аби закінчити школу. А якщо за кордон, то їм потрібніша англійська чи російська. Тож і виходить, що влада своїм рішенням, образно кажучи, посадила українська мову за «вишивані грати»: офіційно ніби все гаразд («почот і уваженіє»), а реально – умирання, бо (так сказав Юрій ВІЛКУЛ) звертатися російською – «це і простіше, і зрозуміліше». Тоді як же бути справді патріотично налаштованим криворіжцям, коли влада так себе поводить? Зазирати тій владі в рота чи щось інше робити? І чи вас особисто питали про це, чи обговорювали рішення з вами перед тим, як його приймати. Чи, може ви зі своєю українською на своїй українській землі – вже людина «другого сорту»? Тоді, можливо, місцева влада таким своїм рішенням, що пригнічує українську мову, сприяє розпалюванню міжнаціональної ворожнечі в регіоні?
Сергій ЗІНЧЕНКО
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
