PP

     Четвер, 22.08.2019, 16:36



вихід | Гість | "Гості" Гість | RSS 

 


Головна » 2010 » Листопад » 12 » 9 листопада і завжди
19:47
9 листопада і завжди
День української писемності і мови пов’язують з 9 листопада. Його щороку відзначає вся Україна. Того ж таки 9 листопада 1997 року у відповідь на ініціативу громадський організацій було видано Указ Президента України за номером 1241/97 „Про день української писемності та мови”. В тексті цього Указу зазначено: „Установити в Україні День української писемності та мови, який відзначати щорічно 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора-Літописця”.
В контексті розвитку мови в часи незалежності України щодо цього важливо зазначити дані на основі Всеукраїнського перепису населення 2001 року, бо відповідно до них українську мову вважали рідною 67,5 відсотка жителів України, що на 2,8 відсотка більше, ніж за даними перепису 1989 року. А от щодо російської помітна інші тенденція: у тому ж 2001-му рідною її назвали 29,6 відсотка, і цей показник після 1989 року знизився на 3,2 відсотка. Це такі сухі цифри. До них важливо додати, що українська є ще рідною мовою для близько 45-ти мільйонів українців, які проживають за межами нашої держави. Це, наприклад, такі країни, як Канада і Росія, США і Білорусь, Казахстан і Польща, Словаччина, Румунія, Польща, Австралія і ціла низка інших.
Але то все - статистика. А от саме життя позначене широким розмаїттям. І стосовно Кривого Рогу не скажеш, що відбувається поступ у розвитку української мови. Швидше – навпаки. У цьому достатньо впевнитися, якщо підійти до будь-якого газетно-журнального кіоску: там безмежно панує російська. Коли ж почитати тексти рекламних оголошень на великих плакатах, то взагалі жах обгортає душу від кількості помилок, бо там знущаються і над російською, і над українською. Але не хотілося б їх цитувати і цим самим псувати свято. Бо набагато приємніше – процитувати тих, які справді люблять українську і де святкують День української писемності і мови від душі. Це я – про організаторів і учасників свята мови, які влаштували для себе українські філологи Криворізького державного педагогічного університету. До них з нагоди організації усного журналу про тернистий шлях української мови на тлі століть завітали і виконуючий обов’язки ректора цього вишу Ярослав ШРАМКО, і проректор з інформаційних технологій Ігор ШЕЛЕВИЦЬКИЙ.
Вітаючи організаторів та учасників заходу, Ярослав ШРАМКО, зокрема, сказав: „Факультет української філології завжди був осередком українства, це осередок духовності, осередок гуманітарної культури, осередок класичної гуманітарної освіти у найвищому значенні цього слова. А для нашої держави і для нашого міста класична гуманітарна основа, безперечно, має бути тільки українською. – Тому що держава наша – Україна”.
А Ігор ШЕЛЕВИЦЬКИЙ підкреслив наступне: „Сьогодні рівень писемності значно впав, бо ті письмена, які ми сьогодні зустрічаємо на стінах (на відміну від написів, скажімо, на стінах СОФІЇ), вони значно гіршої якості: і за формою, і за змістом. Мене завжди турбує, коли я заходжу на якийсь сайт чи у програму (оскільки я займаюся інформаційними технологіями) питання мови, і я завжди шукаю, чи є там українська. Я хочу сказати вам, що ніхто (крім нас самих) українську мову туди не вставить, не впише. Тому мені дуже приємно бачити, що вас багато і що ви всі – такі освічені, що ви проводите таке гарне свято”.
І справді: дуже приємно було чути з вуст святково вдягнених молодих людей красиву й мелодійну українську. І на цьому тлі щирої урочистості і простоти у супроводі пісень, віршів і танців та реальність зухвалої у своїй безграмотності реклами, той помережаний матом базарний суржик здавалися якоюсь примарою. Але ж то, на жаль, прикра реальність, а навпаки: це свято, швидше за все, сприймається як прекрасний виняток. Адже як би було добре, коли б наступні слова кандидата філологічних наук, доцента кафедри української мови педуніверситету Наталії ШАРМАНОВОЇ стали віддзеркаленням думок і практики слововживання для кожного криворіжця! – Ось вони: «Слово мовлене, слово друковане – воно вічне. Спочатку було слово, воно є і воно буде. Тому що в слові міститься вся енергетична інформація. Це той енергетичний код народу, який може піднести його або навпаки: скинути в безодню. І дай Боже, щоб мову шанували не тільки 9 листопада, це має відбуватися завжди». І я повністю підтримую ці слова, вони теж мають закарбуватися в пам’яті українців: не тільки 9 листопада, а завжди. Бо «скинути в безодню» - це така можливість, яка теж має тенденцію до втілення в повсякденне життя. Адже не треба забувати слова нашого видатного класика сучасності Ліни КОСТЕНКО: «нації вмирають не від інфаркту. Спочатку їм відбирає мову». Або ось такі слова польського філолога-дослідника Єжи ВЕЛЮНСЬКОГО: «Немає двомовних народів так, як немає дитини, у якої було б дві біологічні матері. Раніше існування явища двомовності означало, що один народ асимілює інший». То чи не правда, що сьогодні (наприклад, - у Кривому Розі) саме й відбувається цей процес, а тому до тієї безодні – зовсім не так далеко, як декому здається? І чи не помиляються глибоко ті політики і місцеві правителі, які вважають українсько-російську двомовність чинником об’єднання людей у «багатонаціональній Україні», а не навпаки: результатом кількасотлітньої імперської політики асиміляції українців? Над цим варто замислитися і прийняти цілу низку рішень (у тому числі, - на місцевому рівні), аби припинити наше сьогоднішнє сповзання в безодню неповернення, в безодню забуття. Та чи схаменуться наші правителі і чи тільки від них залежить наше майбутнє?

Олена МАКОВІЙ
Категорія: ПРОСВІТА-КРИВИЙ РІГ | Переглядів: 613 | Додав: pprosvita | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: