PP

     Четвер, 22.08.2019, 16:36



вихід | Гість | "Гості" Гість | RSS 

 


Головна » 2009 » Лютий » 1 » „Просвіта” як оборонець українства
22:18
„Просвіта” як оборонець українства

Трохи менше двох місяців тому Всеукраїнське товариство „Просвіта” імені Тараса ЩЕВЧЕНКА зробило перші кроки у своє 15-те десятиліття. Святкування з цієї нагоди відбувалися всюди, де діють просвітянські організації. В тому числі, - на Дніпропетровщині і в самому Кривому Розі.
 Відсвяткували, відзначили 140-річчя. Тепер – знову до праці. До праці складної і важкої, бо, наприклад, нам, криворіжцям, доводиться діяти в умовах зрусифікованого міста. Ця складність полягає ще й у тому, що місцева влада тільки під тиском згори, з висот управлінської вертикалі, поступово переходить (і справді: тільки переходить, а не впевнено діє) до перетворень на базі національних пріоритетів, ледь-ледь почалося відчуватися (чи, може, це тільки так здається?) більш уважне ставлення з її боку до історії України та до надбань національної культури.
 Так, воно й справді виглядає добре, коли міський голова разом із своєю командою виходить до пам’ятника Кобзареві з нагоди відзначення Дня Соборності України. Але чому це робиться тільки аж на 18-му році існування Української держави? – Чи не з тієї причини, що Президент України видав указ із цього приводу, а тому не виконати його – щонайменше безвідповідально? Добре виглядало також і те, що наприкінці листопада минулого року у нас у місті нарешті з’явився схвалений владою пам’ятник жертвам Голодомору 1932-1933 років. Але ж ця провладна команда, яка подбала про його відкриття, діє в Кривому Розі майже цілих сімнадцять років! То чому ж вона раніше цього не зробила, а діяла, м’яко кажучи, дещо в іншому (без турбот про національні пріоритети) напрямку: вперто, наприклад, домагалася, аби статус російської мови в цьому зрусифікованому місті зріс аж до рівня фактично другої державної? Чому міськрада так нахабно й зверхньо поставилася до положень Конституції України і, вийшовши, за межі своїх повноважень, визнала Кривий Ріг „територією без НАТО”? Чому просвітянам так важко (і вже не вперше) доводиться із втіленням у життя свого елементарного й добре всім зрозумілого прагнення бачити серед почесних громадян міста не якогось чиновника із міськвиконкому, а видатного українського художника-монументаліста Григорія СИНИЦЮ, нашого земляка (до того ж, - лауреата Шевченківської премії), і чому ті депутати, які себе вважають просвітянами й борцями за духовність та українську культуру, цьому активно не сприяють?..
Запитання, запитання… Їх можна навести багато, і всі вони підкреслюють складність умов, у яких нам доводиться працювати. 
Та хіба не в незалежній Україні ми живемо? Хіба не маємо радіти з того, що все-таки збулася мрія тисяч і тисяч загиблих борців за незалежну Українську державу? Так, маємо. Але ми не повинні сором’язливо відводити очі й покірно мовчати, коли цю здобуту омріяну найвищу цінність українського народу заплямовують нещирими обіцянками і брехнею. Ми не повинні залишати без уваги ті факти, коли, з одного боку, говорять про українське місто і влаштовують потужне свято на честь його дня народження, а в той же час його керівництво вітає городян з високої трибуни не по-українськи, коли в газетних кіосках надзвичайно важко знайти газету чи журнал українською, коли багаточисленні вивіски й реклами промовляють переважно не українською...
То чи не є нашим обов’язком захищати в такому разі все українське в цьому місті від занепаду і чи не є нашим обов’язком вказувати тому керівництву на його брехню і нещирість у своїх діях і висловах, якщо насправді не видно турботи ні про захист і розвиток державної мови, ні про захист і розвиток національної культури українців, а воно все разом більше схоже на фарисейство? Звичайно ж, що є; і з цим неможливо не погодитися, бо це (зазирніть до Статуту) якраз і визначає наші основи: „Основна мета – діяльності „Просвіти” – утвердження української національної ідеї, утвердження державної української мови, розвиток національної культури, відродження історичної пам’яті, формування національної свідомості та піднесення духовності і добробуту українського народу”. Ось чому ми маємо бути не пасивними спостерігачами, а оборонцями українства, найактивнішою дієвою силою українського громадянського суспільства.
 Так, це правда: тим із просвітян, хто насправді діє як оборонець українства, переважно важко живеться і вони пізнають безпосередньо на своїх долях, що означає реальне безробіття і безгрошів’я, що означає несприяння влади їхній діяльності, що означає реальна боротьба за право жити й вільно працювати, коли тебе з усіх сил намагаються зробити безправним і оббрехати в очах твоїх товаришів. Але й це гірке та несправедливе не має зупиняти просвітян-оборонців, якщо вони справді віддані національній ідеї, за яку боролися і поклали свої життя тисячі героїв: таких, як Степан БАНДЕРА і Євген КОНОВАЛЕЦЬ, Олена ТЕЛІГА і Василь СТУС, Роман ШУХЕВИЧ і В’ячеслав ЧОРНОВІЛ... Тож згуртуймося тісніше навколо цієї ідеї і цих великих прикладів з усвідомленням того, що бути оборонцями українства – це наша місія. На цьому й маємо стояти, у які б скрутні ситуації не потрапляли ми, просвітяни і громадяни України, і наша Українська держава.  



Сергій Зінченко, редактор часопису Промінь Просвіти.
Категорія: ПРОСВІТА-КРИВИЙ РІГ | Переглядів: 930 | Додав: pprosvita | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: