 Пам’яті патріота і просвітянина Микола Михайлович СКІРКО народився 88 років тому, у 1922-му. І якщо його 19-й серпень був позначений війною із людиноненависницьким гітлеризмом, коли він став солдатом Другої світової, то 88-й став останнім у його житті, коли зупинилося серце. Здається, ще зовсім недавно, 22 травня цього року, в день перепоховання тіла українського генія і мислителя Тараса ШЕВЧЕНКА, він був серед нас, просвітян, прийшов до офісу криворізької «Просвіти» і читав напам’ять вірші великого Кобзаря (на світлині), а ось тепер і самого його не стало… У нашій повсякденній метушні він був дуже уважним при розмові з будь-ким, умів кожного вислухати і поділитися думками про те, що болить. Над фактично вже мертвою річкою Саксаганню, яку своїми діями місцева влада разом з так званими господарниками перетворила в калюжу, Микола Михайлович висадив більше ста двадцяти дерев, доглядав за ними й цим самим примножував красу нашої мальовничої України. Пам’ятав про війну і про її жертви, за власний кошт збирав і копіював фотографії про своїх фронтових побратимів, і тепер вони розміщені не тільки в експозиціях музеїв України, а і в Росії, Казахстані, Узбекистані… Неодноразово із своєї маленької пенсії давав гроші на діяльність нашої просвітянської організації. А ще він був закоханий в українські пісні, у гру на бандурі, постійно брав участь у виступах колективів художньої самодіяльності і на Сумщині, і у нас на Дніпропетровщині, у Кривому Розі. Багато років свого життя він присвятив збиранню матеріалів про кобзарів і лірників України із Сумської, Полтавської та Дніпропетровської областей. Як важлива частина вони увійшли до книг українського кобзаря і збирача Богдана ЖЕПЛИНСЬКОГО «Коротка історія кобзарства в Україні» та «Кобзарськими стежками»… І от серце зупинилося. Але ми Миколу Михайловича пам’ятаємо. А Україна вдячна йому за його творчість, за його діяльність задля її розквіту. |
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
