У шкільництві 1931-1934 років починається цілковита реорганізація, що провадиться поступово й у дальші роки. Вона йде в двох напрямках: з одного боку, в напрямку русифікації школи, з другого боку – ліквідації всіх особливостей освітньої системи в Україні супроти Росії і централізації освіти з єдиним директивним осередком у Москві. Русифікація початкової і середньої школи проявилася в ліквідації багатьох українських шкіл, як і шкіл національних меншостей (крім російських) і в розбудові натомість російських шкіл. У Донбасі, а почасти і у великих містах російська школа дедалі витискає українську, де вчаться майже самі діти нижчих класів. В усіх випадках двомовності або мішаної мови учнів спрямовують до російської школи. В самих українських школах різко посилюється навчання російської мови (починаючи з другого класу). Твердиться, що російська мова для українського учня не чужа, а «друга» мова і кількість годин зрівнюється з кількістю годин української мови або й стає більшою. Боротьба проти всього національного в українських школах мала й має місце також у змісті навчання. В шкільних програмах і підручниках перекручується минуле України, видатних українських діячів (і в тому числі багатьох українських письменників) програми замовчують або виставляють як людей відсталих і шкідливих для народу, як «слуг капіталізму» або як зрадників і злочинців. Зате виключно позитивними рисами програми й підручники характеризують діячів російських, між ними Івана ЛЮТОГО, Петра І і т.п. Особливо послідовно проведено русифікацію високих шкіл. Під безпосереднім тиском партійних організацій професор за професором переходять на російську мову викладання, хоч прилюдно про ці вимоги в пресі не пишеться. Наприклад, перед війною 1941-1945 років у високих школах Дніпропетровщини українською мовою не читали нічого в гірничому, хімічно-технологічному і металургійному інститутах, в університеті – тільки українознавчі дисципліни, в сільськогосподарському інституті ще читали 3 професори. Зі статті «Другий період у розвитку шкільництва (від початку 1930-х років)», «Енциклопедія українознавства. Загальна частина» - перевидання в Україні, в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М.С. ГРУШЕВСЬКОГО НАН України, 1995 р.; репринтне відтворення видання 1949 року.
|