Посеред безкрайніх степів і широких ланів неподалік синього-синього Кривого озера літав, горя не знав великий Чорний Трутень…Так склалося його безхмарне життя-буття, що все у нього було: і робота на якій не треба працювати, а тільки вихваляти своїх роботодавців, і солодкий нектар, який він відбирав у бджілок-трудівниць, і розкішні апартаменти у великому дуплі столітнього дуба.
Але йомку не вистачало розваг. Та таких, щоб на кожному кроці його вшановував місцевий бомонд із мух, комарів тарганів та інших «кузьок». Думав він, думав - і нарешті в його голову прийшла як завжди геніальна думка (та інших і не могло бути!): «А чи не провести часом Фестиваль запашного меду? От подія буде, не гірше Каннського фестивалю!..»
Не вагаючись, полетів до Головного Бджолиного Вовка, який із дня у день тільки те й робив, що розкошував у розвагах, але іноді відволікався на запити бджолиної та інших місцевих зграй. І йому та ідея Чорного Трутня дуже сподобалася. То ж головне тепер: наказ видати - і підлеглі залюбки все організують. Він взяв та й наказав. При цьому не забув, що треба ще й бджілок-трудівниць так обвішати податками, аби не було у них часу на відпочинок. І справа швидко закрутилася...
І незабаром геть усе навколо Кривого озера було обвішане кольоровими плакатами, на яких красувався Чорний Трутень, який закликав усіх прийти на це дійство. Зазначав, що це дійство буде занесене навіть до книги рекордів. Тим часом податки із бджілок у вигляді меду швидко зібрали-забрали його друзі-трутні, а мурашок зобов’язали передплатити на рік інформаційний бюлетень «Чорний Трутень» із вусатим товстопузиком на обкладинці. І все до фестивалю було готове: і мед, і бджілки, і мурашки, і глядачі в масі своїй. А політ Чорного Трутня у вирі ідей та їхніх звершень продовжувався, і маси готові були сприйняти кожне його рішення і навіть сказане та написане слово. І я там була, хоч і мед не пила. Але те, що бачила, вам розповіла.
Олена МАКОВІЙ
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
