 3 листопада 1937 року в карельському урочищі Сандармох було розстріляно Леся КУРБАСА, Валер’яна ПІДМЛГИЛЬНОГО, Миколу ЗЕРОВА, Миколу КУЛІША та інших найяскравіших представників української культурної еліти. Убивства здійснено «на честь двадцятої річниці Великої Жовтневої соціалістичної революції». Вирок виконав майор НКВД МАТВЄЄВ. З 27 жовтня по 4 листопада 1937 року він, переважно власноруч, убив пострілом в голову 1111 політв’язнів Соловецького табору. Серед них - 290 українських митців, письменників, учених, священнослужителів та державних діячів. Переважну більшість із них убито 3 листопада. Так комуністичний режим знищив еліту української нації. В Сандармосі обірвався земний шлях геніального режисера Леся КУРБАСА, драматурга Миколи КУЛІША, літераторів Миколи ЗЕРОВА, Мирослава ІРЧАНА, Григорія ЕПІКА, Павла ПИЛИПЛВИЧА, Валер’яна ПІДМОГИЛЬНОГО, Михайла ЯЛОВОГО, міністра освіти УНР Антона КРУШЕЛЬНИЦЬКОГО, академіків Матвія ЯВОРСЬКОГО та Степана РУДНИЦЬКОГО й інших визначних українців.
Частину розстрільного списку опублікувала газета «День», а радіо «Свобода» розпочало спеціальний проект, присвячений пам’яті українців, убитих у Сандармосі.
Загалом же за 15 місяців масового терору в 1937-38 роках в СРСР було ув’язнено чи депортовано понад 2 мільйона людей, з них 682 тисячі розстріляно. В Україні було знищено всіх, хто міг розвивати національну культуру чи бодай теоретично чинити опір режиму, і кого не встигли знищити під час війни 1917-22 років, репресій 1930 і наступних років і геноциду 1932-33-го. Короткі цитати, звичайно, не дають уявлення про те, що значили ці люди для України, але відтворюють їхній дух. Згадаймо їх, вдумаймося в їхні слова. Україна відбудеться лише тоді, коли ми крізь 75-літню прірву почуємо і зрозуміємо їх, і понесемо цей дух творчості і свободи далі в майбутнє.
Лесь КУРБАС, розстріляний в урочищі Сандармох 3 листопада 1937 року, зі щоденника: «Я все таки вірю, що останнє слово скаже та моя частина, яка вміє бути свідомістю моря, хмар, гір нації, людини взагалі. Сказано десь: досягнена на підйомі ступінь осяяння не пропадає. Вона навіки наша власність. Навіть у калюжі вона до нас повернеться. На її світло ми будемо йти — навіть наосліп і навпомацки. Бо те, що просовує нас — це бажання вищого стану. Всі сили, всі мислі, кожен атом звертається на нове опанування анархічною республікою моєї індивідуальності під одним кріпким гаслом: дійти до того самого високого, на яке здатен я. В першу чергу — дійти до тривання на тому рівні, на якому я робив кращі вчинки свого життя — і морального, і творчого мистецького характеру. Скільки можливо — і скільки треба, щоб (здобути) вищу ступінь свідомості і осягти вищий її вияв. Цього хочу і цеглину за цеглиною складатиму знову на будівлю себе, як тарана в житті, як клітину вищої свідомості»
Микола ЗЕРОВ, розстріляний в урочищі Сандармох 3 листопада 1937 року.
«Чистий четвер»
Свiчки i теплий чад. З високих хор
Лунає спiв туги i безнадiї;
Навколо нас — кати i кустодiї,
Синедрiон, i кесар, i претор.
Це долi нашої смутний узор,
Це нам пересторогу пiвень пiє,
Для нас на дворищi багаття тлiє
I слуг гуде архiєрейський хор.
I темний ряд євангельських iсторiй
Звучить як низка тонких алегорiй
Про нашi пiдлi i скупi часи.
А за дверми, на цвинтарi, в притворi
Весна i дзвiн, дитячi голоси
I в вогкому повiтрi вогкi зорi.
Сайт «Рух добровольців «Простір свободи», 3 листопада 2012 року.
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
