ВІД "ЖИДОКОМУНИ" ДО "ЄВРЕЇВ – ГРОМАДЯН УКРАЇНИ " (початок)
Наприкінці минулого року в українських (і не лише) мас-медіа розгорілася гаряча дискусія про доречність використання в українській мові слова "жид". Її учасниками були не фахівці-філологи, а здебільшого політики. Незалежно від того, що і кому намагалися довести учасники суперечки, висновком, який найголосніше прозвучав за її результатом, було повторення старого радянського штампу "українські націоналісти — антисеміти". У деяких ЗМІ він звучав ще більш узагальнено і "переконливо": "українці — антисеміти". Встрявати в політичну дискусію, яка не мала ані найменшого відношення до політичних реалій у країні, я не мав жодного бажання. Тепер, коли ця суперечка, хочеться вірити, відійшла в історію, таки хочу сказати своє слово. Писатиму не про минулий рік, а про 30—50-і роки минулого століття. З надією, що це буде корисним і для сьогодення, адже "історія — вчителька життя".
Українсько-єврейські стосунки в першій половині ХХ століття у Західній Україні були непростими. Національні рухи обох народів саме входили у політичну стадію розвитку — творення політичних організацій, формування вимог та програм. Над їхніми активістами тяжіла спадщина минулих релігійних та етнічних протистоянь. На них накладалися нові суперечності — політичні (українці переважно антипольського та антирадянського налаштування, значну підтримку серед них мали націоналістичні організації; євреї здебільшого лояльні до Польської держави, значний відсоток серед них були симпатиками та членами комуністичних організацій) та економічні (розвинена в міжвоєнний період українська кооперація протистояла традиційній єврейській монополії на торгівлю). Загалом посилена динаміка модернізації української нації в міжвоєнний період, яка проявлялася в боротьбі за оволодіння певними сферами економіки, політизації та урбанізації українства, теж, по суті, виконувала роль каталізатора українсько-єврейського конфлікту.
Протягом 1920—1950-х років в українському національному русі дедалі більшого впливу набували організації, що сповідували націоналістичну ідеологію. Зокрема, - УВО та її наступниця ОУН. Згодом, у роки радянської окупації, ця організація стане фактично єдиним виразником українського національного руху. Тому саме їй доведеться формулювати своє бачення майбутньої Української держави і місця в ній національних меншин. У документах ОУН дуже рідко можна натрапити на інформацію про євреїв — за весь період 1920—1950-х років це буквально кілька статей та згадок в офіційних документах. У даному випадку відсутність інформації теж є інформацією — у німецьких нацистів (з якими так часто люблять порівнювати українських націоналістів) "єврейське питання" було одним із головних в ідеології та публіцистиці.
Члени ОУН як діти свого часу і території проживання щодо єврейського населення у текстах використовували виключно етнонім "жид". У міжвоєнний період на теренах Західної України, що входили до Польщі, це слово не мало жодного образливого чи негативного відтінку. Лише з 1939 року, після приєднання цих земель до СРСР, під тиском радянської пропаганди поступово відбулася заміна цього слова на "єврей". При цьому досі не можна говорити про остаточність цієї заміни. Слово "жид" цілковито зникло як літературне, проте його досі часом використовують представники старшого покоління, мешканці цього регіону, не вкладаючи в нього жодного негативного змісту.
У публіцистичних текстах та пропаганді ОУН 1930-х років іноді використовувалися також термін "жидокомуна" та його варіанти — "жидобольшевизм", "московсько-жидівська комуна". Очевидно, всі ці слова, пов'язані з головним ідеологічним ворогом українських націоналістів — комунізмом, мали виключно негативну конотацію. Але слід зазначити, що цей термін був характерний не тільки для авторів із середовища ОУН, його використовували й у відомій ліберальній українській газеті того часу "Діло". Взагалі "винахідниками" "жидокомуни" були не українські націоналісти і навіть не німецькі нацисти, а російська "біла еміграція". Колишні дворяни та офіцери не могли визнати того, що програли війну з власним народом і були ним вигнані з батьківщини. Значно комфортніше для них було пояснити свою поразку світовою змовою "жидокомуни". Саме від цих емігрантів, що опинилися в Німеччині, термін потрапив до нацистів. Значною популярністю він користувався і в міжвоєнній Польщі, де ним послуговувалися передусім праві політичні середовища.
Найбільше означенням "жидокомуна" намагалися скористатися саме нацисти, адже цей термін об'єднував у єдине ціле двох їхніх головних ворогів — комунізм та "світове єврейство". Користуючись цим інформаційно розкрученим штампом, нацисти після наступу на СРСР влітку 1941 року намагалися каналізувати ненависть місцевого українського, польського та литовського населення до радянської влади у важливе для них з ідеологічних міркувань антиєврейське русло. Частково їм це вдалося — погроми, які прокотилися колишніми західними теренами СРСР від Балтійського до Чорного моря влітку 1941 року, стали результатом викриття масових убивств, учинених НКВД, відповідальність за які приписали євреям.
Володимир В’ЯТРОВИЧ, tsn.ua, 14 лютого 2013 року
(Закінчення в наступному числі)
|
| Категорія: Cтатті з іншіх джерел | Додав: pprosvita (01.03.2013)
|
| Переглядів: 702 | Коментарі: 2
| Рейтинг: 5.0/1 |
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
