22 червня 2009 року — у день одержання того листа з Мін’юсту, з копіями «висновків» Юрій ШУХЕВИЧ надіслав звернення до різних посадовців, із запитаннями залежно від їхніх функціональних повноважень. Зокрема, у зверненні до директора Інституту дер¬жави і права ім. КОРЕЦЬКОГО пан Юрій попросив повідомити його, «чим керувалося керівництво Інституту, коли доручало надати юридично обґрунтований висновок щодо діяльності ОУН і УПА т. зв. док¬тору філософських наук, професору, члену–кореспонденту АПрН України тов. РИМАРЕНКУ Ю.І., який у часи існування Совєтської імперії «захистив» докторську дисертацію на тему: «Критика буржуазно–националистических доктрин нации и национальных отношений»?!

Як міг «філософ» давати юридично обґрунтований висновок щодо діяльності ОУН і УПА, якщо він не тільки не має юридичної освіти, а й навіть не усвідомлює, що, на відміну від «філософських» висновків, кожне слово юридичного висновку повинно бути підтверджено відповідним документом. Ось лише частина переліку «наукових видань», автором чи співавтором яких є Ю. І. РИМАРЕНКО у більшовицькі часи:

«На службі у світової реакції. (Про антинародну суть українського буржуазного націоналізму)». К. 1968 р.;

«Жовто–блакитний «месія». (Про шовіністичну й расистську суть українського буржуазного націоналізму)». К. 1969 р.;

«Змова приречених. (Спілкування українських буржуазних націоналістів та сіоністів)». К. 1975 р.;

«Антикоммунистический альянс. (Критика идеологических и социально–политических доктрин международного сионизма и украинского буржуазного национализма)». К. 1981 р.;

«Буржуазный национализм и клерикализм. (Критика идеологии и политики антикоммунизма)». К. 1986 р.;

«Антипод інтернаціоналізму. (Причини націоналістичних проявів і шляхи їх подолання)». К. 1988 р.;

«По следам «снежного человека». (О причинах национализма в СССР)». М. 1989 р. тощо.
Зважаючи на таку деструктивну «працю», можливо, не варто українському народові фінансувати заробітки та пенсії таких «науковців»!

Як видно, на підставі саме «висновку»–фальшивки так званого науковця РИМАРЕНКА Ю.І. у березні 2008 року уряд ТИМОШЕНКО припинив роботу Урядової комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА, а це означає, що шість пунктів фальшивки по суті перекреслили напрацювання робочої групи істориків Урядової комісії.

ПРЕЗИДЕНТСЬКИЙ ЗАКОНОПРОЕКТ

Тим часом Президент України Віктор ЮЩЕНКО вніс на розгляд парламенту свій законопроект № 1319 від 10 січня 2008 року «Про правовий статус учасників боротьби за незалежність України 20—90–х років XX століття». Моментально на цей законопроект відреагувало Головне науково–експертне управління Верховної Ради України (далі — ГНЕУ ВРУ): вже 22 січня надало висновок, що «за результатами розгляду у першому читанні поданий законопроект доцільно відправити на доопрацювання із врахуванням висловлених зауважень та пропозицій».

Управління при цьому спиралося на так звані соціологічні дослідження різних фондів та фірм, згідно з якими «46,1 відсотка опитаних виступають проти надання воїнам ОУН–УПА статусу учасника національно–визвольного руху та відповідних пільг для них». ГНЕУ ВРУ «нагадує», що формування ОУН–УПА досі офіційно не визнані воюючою стороною відповідно до критеріїв, установлених Гаазькою конференцією від 18 жовтня 1907 р. щодо ополчень та добровільних формувань.

Колишні багатолітні совєтські політв’язні — Юрій ШУХЕВИЧ, Мирослав СИМЧИЧ, Іван ГУБКА, Ганна ІВАНИЦЬКА, обговоривши президентський законопроект та висновок на нього ГНЕУ ВРУ, вирішили доручити автору цих рядків здійснити правове дослідження стосовно відповідності діяльності ОУН і УПА міжнародним конвенціям. 27 лютого 2008 року політв’язні висловили свої зауваження до тексту президентського законопроекту. Вони були опубліковані у скороченому вигляді в часописі «ЗВУ плюс» № 12’08, згодом увесь текст надруковано в часописах «Нескорені» № 9’08, «Воля і Батьківщина» № 3–4’08 тощо. Політв’язні звернули увагу секретаріату Президента на те, що головною метою цього законопроекту мало би бути не так визначення правового статусу учасників боротьби за незалежність України та видачі їм відповідних посвідчень, а, насамперед, «офіційне визнання та вшанування державою Україною усіх учасників боротьби за незалежність України у XX столітті». 26 березня 2009 року Юрій ШУХЕВИЧ передав ці зауваження Віктору ЮЩЕНКУ, і Президент дав доручення працівникам секретаріату підготувати нову редакцію законопроекту із урахуванням цих зауважень.

ВІДМІННОСТІ В ЗАКОНОПРОЕКТАХ

«Друга» коаліція в парламенті шостого скликання (БЮТ, «НУНС», блок Литвина) не включила навіть у порядок денний роботи парламенту президентський законопроект про правовий статус борців за волю України. Законопроекти щодо визнання ОУН і УПА «воюючою стороною» у боротьбі за свободу і незалежність Української держави або в Другій світовій війні, які зареєстрували в парламенті народні депутати від коаліції, були не лише абсурдними за своїм змістом, а й з грубими юридичними помилками. Скажімо, не вносячи відповідних змін до Цивільного процесуального кодексу України, нардепи записали у своїх законопроектах, що для отримання вояками УПА статусу «ветерана національно–визвольного руху опору» або «учасника бойових дій» їм достатньо звернутися до суду. Причому в усіх цих законопроектах зазначено, що звертатися до суду можуть також «особи, які проживають за кордоном». Із цими законопроектами можна ознайомитися на офіційному сайті Верховної Ради України: www.rada.gov.ua (законопроекти: № 4180 від 10.03.2009 р., № 5373—1 від 23.11.2009 р.).

Після того як автор цих рядків разом з Юрієм ШУХЕВИЧЕМ дослідили правові аспекти визнання УПА, було підготовлено публікацію «Інситуації навколо питання визнання УПА», в якій частково висвітлено сотні сторінок усіляких документів: звернень, запитів, відповідей тощо, які вдалося зібрати протягом 2008—2009 років. Було вироблено узгоджену позицію, кого вважати учасником боротьби за незалежність України, а також було сформульовано проект першої статті президентського законопроекту про офіційне визнання та вшанування усіх борців за волю України у XX столітті.

Ось текст проекту цієї статті: «Учасниками боротьби за незалежність України у XX столітті визнаються особи, які брали участь у політичній, партизанській, підпільній, збройній боротьбі за свободу і незалежність України у складі Українських січових стрільців, Центральної Ради, Гетьманату, Директорії, Західно–Української Народної Республіки (ЗУНР), Української військової організації (УВО), Організації українських націоналістів (ОУН), Карпатської Січі, Української повстанської армії (УПА), Української головної визвольної ради (УГВР), а також у складі тих військових формувань, партій, організацій, які ставили собі за мету здобути Українську Незалежну Державу. Перелік таких військових формувань, партій, організацій, які ставили собі за мету здобути Українську Незалежну Державу, затверджується Кабінетом Міністрів України».

ПОЇЗДКА НА ВОЛИНЬ НА ПОКРОВУ

Деякі працівники секретаріату Президента України відкрито ігнорували письмові звернення Юрія ШУХЕВИЧА («губили» їх або не надавали відповідей), отож чергове звернення до Віктора ЮЩЕНКА колишній політв’язень передав особисто в руки Президентові України під час його перебування 14 жовтня 2009 року в селищі Колки на Волині. Ця зустріч відбулася завдяки заступнику голови секретаріату Юрію ЄХАНУРОВУ. У переданому зверненні були, зокрема, такі слова: «Президентський указ був би першим кроком на шляху офіційного визнання та вшанування борців за волю України».

Коли 16 листопада 2009 року Герой України Юрій ШУХЕВИЧ зателефонував до посадовців секретаріату, які безпосередньо опрацьовували звернення від 14 жовтня, посадові особи повідомили, що проект відповідного президентського указу вже підготовлено, і він буде своєрідною відповіддю на звернення. Проте, коли пан Юрій ознайомився з Указом Президента України від 19 листопада 2009 року № 946 «Про додаткові заходи щодо визнання українського визвольного руху XX століття», він не знайшов у цьому Указі відображення пропозицій, які було висловлено у відповідних зверненнях до Президента України. Пан Юрій разом зі своїми побратимами вважали, що треба якнайхутчіше офіційно визнати борцями за волю України усіх учасників боротьби за незалежність України у XX столітті. Як сказано у зверненні до Президента від 1 грудня 2009 року: «ми могли не лише заперечувати в деяких ЗМІ абсурдність законопроектів про визнання УПА «воюючою стороною», а насамперед — змогли би опиратися на Указ Президента України, яким було би втілено те, чого ми добивалися протягом багатьох років». Під час розмови з Юрієм ШУХЕВИЧЕМ 13 грудня 2009 року Віктор ЮЩЕНКО знову дав вказівку працівникам свого секретаріату терміново опрацювати президентський указ про визнання борцями за волю України всіх учасників боротьби за незалежність України у XX столітті.

ІСТОРИЧНИЙ УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА

І ось вікопомні слова в Указі Президента України від 28 січня 2010 року № 75 «Про вшанування учасників боротьби за незалежність України у XX столітті», на які десятиліттями чекав український народ, що в день вшанування Героїв Крут пролунали з уст Віктора ЮЩЕНКА:

«Враховуючи результати проведених наукових досліджень, визнаючи на державному рівні видатну роль учасників боротьби за незалежність України у XX столітті, з метою їх вшанування, відновлення історичної справедливості та правдивої історії українського визвольного руху XX століття постановляю:

визнати учасниками боротьби за незалежність України у XX столітті осіб, які брали участь у політичній, партизанській, підпільній, збройній боротьбі за незалежність України, в тому числі у складі формувань Української Центральної Ради, Української Народної Республіки, Західно–Української Народної Республіки, Української Держави (Гетьманату), Української військової організації, Організації народної оборони «Карпатська Січ», Організації українських націоналістів, Української повстанської армії, Української головної визвольної ради та інших військових формувань, партій, організацій та рухів, що ставили за мету здобуття Україною дер¬жавної незалежності».

Дано доручення «Кабінету Міністрів України розробити разом із СБУ та за участю Національної академії наук України і внести в установленому порядку на розгляд ВРУ проект Закону «Про правовий статус учасників боротьби за незалежність України у XX столітті».

Тепер Кабінет Міністрів має розробити відповідний законопроект, а Верховна Рада ухвалити закон про визнання. Очевидно, що закон навряд чи буде прийнятий нардепами нинішнього скликання. Але ж дочекалася Україна справжнього Українського Президента Віктора ЮЩЕНКА, — дочекається і справжнього Українського Парламенту!

Олекса ЧОРНОТА,
правозахисник,
газета «Україна молода», 24 лютого 2010 року