 Колись філософ Сергій ДАЦЮК сказав мені, що не вважає СКОВОРОДУ за філософа. «Як так?» — запротестував я. «Ну скажи — яку книжку написав СКОВОРОДА?» Я промовчав: справді, жодного рядка за своє життя той не надрукував, жодної монографії або цілісного трактату не написав. Але тоді ПЛАТОН — теж не філософ. І ось нарешті ця сама книга, яку написав СКОВОРОДА, з’явилась — академічна збірка творів! І дуже товста — аж 1400 сторінок! (СКОВОРОДА Григорій. Повна академічна збірка творів / За редакцією проф. Леоніда УШКАЛОВ. — Харків: Майдан, 2010. — 1400 с.)
Навколо неї — майже детективна історія: як кажуть, друк загальмувався через те, що в тій типографії, де її робили, друкували також якісь «специфічні» бюлетені — ну, звісно, для того, аби найдостойніший став мером міста СКОВОРОДИ. Але наклад тої книги такий, яких навіть сьогодні майже не буває: усього 300 (!) примірників. Навіть не 500. Й оскільки це видання стало переможцем конкурсу Львівського форуму видавців «Найкраща книга форуму-2010», є надія, що її надрукують якимсь пристойним накладом — аби вона була в кожній бібліотеці України та в кожній інтелігентській родині. (І не обов’язково в одному томі: книга з 1400 сторінок чудово може розділитися і на два, і на три томи.) Можна також (і, ніби, такий проект існує) видати «повного» Сковороду в трохи адаптованому варіанті — без докладного наукового апарату, передмов, детальних посилань та ін. До речі, в такий спосіб можна було б порахувати — скільки в Україні інтелігентів. Непогано було б також, аби книгу видали і в Росії — з перекладом на російську мову наукових пояснень та латинських текстів самого СКОВОРОДИ, але без спрощення оригінального тексту. Майже так уже було на початку 1970-х: у Києві на 250-ліття СКОВОРОДИ силами Інституту філософії та видавництва «Наукова думка» було видано оті легендарні два томи, а потім у Москві їх адаптували для широкого радянського російськомовного читача.
У 1990-х в Україні ще видали СКОВОРОДУ у двох томах у перекладі на сучасну українську літературну мову, і це теж добре, але СКОВОРОДУ цікаво читати саме в оригіналі, з «ятями», — це така специфічна книжна мова (lingua mixta), на яку вплинули і народна українська мова, і книжна старослов’янська, і «словено-российский язык» ЛОМОНОСОВА, і польська, і грецька, і латина.
Отже, це однотомне чудо з’явилося працею однієї людини — Леоніда Володимировича УШКАЛОВА, професора Харківського університету, одного з найцікавіших дослідників української барокової літератури (слід також згадати його колег, котрі брали участь у виданні, серед яких — дружина, син Олександр — сучасний письменник та літературознавець, московський сковородознавець Олег МАРЧЕНКО та навіть Оксана ЗАБУЖКО). Академічні видання класичних текстів логічно робити раз на кілька десятків років — за цей час, по-перше, знаходяться якісь не відомі раніше тексти (якщо пощастить), по-друге, зникають цензурні обмеження (не лише радянські, а й всілякі моралістичні чи викликані політкоректністю) і, по-третє, переосмислюється сам контекст творчості автора, розкриваються нові обрії, знаходяться нові гіпертексти, алюзії, ремінісценції, впливи.
У появі нового видання є ще один смисл — відтворення автентичного тексту СКОВОРОДИ, а це теж велика проблема. Наприклад, порівняно з виданням 1973 року, у новому — декілька десятків тисяч виправлень. Але тепер усе відтворено за рукописами (якщо вони є) та авторитетними виданнями, частину текстів та словоформ довелося реконструювати. Є добротна передмова Леоніда УШКАЛОВА, де коротко описується унікальність СКОВОРОДИ: християнська неоплатонічна філософія, належність до олександрійської традиції біблійних тлумачень (у його відомих текстах виявлено майже 7 тисяч біблійних цитат!), учення про «сродність», «неравное равенство». СКОВОРОДА — це не поступове згасання українського літературного бароко, а міцний культурний вибух, що породив нові напрямки для української філософії та літератури. Наприклад, він вважається першим «філософом серця» — саме слово «серце» вживається в його відомих текстах аж 1146 разів.
У виданні є також один новий текст — лист СКОВОРОДИ до Григорія КОВАЛИНСЬКОГО від 2 травня 1785 року, який вперше було надруковано 1984 року в журналі «Известия Академии наук СССР». (Пам’ятаю, у якійсь із книжок ЛОТМАНА випадково натрапив на відгук на цю публікацію невідомого листа СКОВОРОДИ — він, видатний знавець культури саме XVIII століття, був у захваті.) До того ж щодо цього видання в Інтернеті існує так звана конкордація: на сайті Університету Альберти викладено тексти та рукописи СКОВОРОДИ, працює машина контекстуального пошуку, є розпис усіх слів, ужитих у кожному з текстів. (Ганьба українській гуманітарній науці та українським жлобам-олігархам, що все це — на сайті далекого Едмонтонського університету в Канаді, а не Харківського чи Київського!)
Окрім усього іншого, СКОВОРОДА — цілковито український типаж — антисистемний, анархічний, самодостатній — справжній козак! Але при цьому найвищим щастям для нього, як і для кожного містика, є преображення, вихід за межі матеріального буття, трансценденція, екстаз, обожнення. Узагалі Микола ШЛЕМКЕВИЧ навіть веде мову про «сковородинівську людину» — як про певний людський український інтровертний типаж, схильний до споглядання, рефлексії та самозаглиблення.
Гадаю, у найближчий час актуальними та перспективними мають стати такі напрямки дослідження філософа:
1) СКОВОРОДА та християнський неоплатонізм, гностична містика, учення Мейстера ЕКХАРТА, Якоба БЕМЕ, російська масонська філософія;
2) СКОВОРОДА та філософія «космізму», учення про ноосферу (Володимир Вернадський, Тейяр де ШАРДЕН);
3) СКОВОРОДА та соціологія й метафізика «всеєдності» (Володимир СОЛОВЙОВ, Семен ФРАНК);
4) СКОВОРОДА та православна духовна культура (патристика, православні церковні діячі XVIII століття);
5) СКОВОРОДА та специфічна природа української соціальності.
Зі СКОВОРОДИ в Україні (а також у Росії) починається оригінальна філософія, оригінальна рефлексія — щодо екзистенціальних проблем людини та всесвіту. І як здається, СКОВОРОДА ще станеться Україні в пригоді у XXI столітті — принаймні нова структура соціальності відкриває можливість для побудови суспільства на основі справедливості, солідарності та «сродності». Ну а вихід друком найкращого та найточнішого за всю історію корпусу текстів Григорія СКОВОРОДИ — це значне досягнення української гуманітарної науки. Навіть важко повірити, що в наші часи трапляється й таке…
Андрій ОКАРА, Москва, УНІАН, 7 грудня 2010 року
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
