Ті, хто 20 років тому створював український Народний Фронт (попри його першу сором’язливо-закамуфльовану назву Народний Рух України за перебудову, ця наймасовіша в Україні організація виконувала роль саме Фронту), навіть не думали, що через 20 років заснування НРУ відзначатимуть офіційно на державному рівні на виконання Указу Президента незалежної України. Тоді участь у Русі наражала на можливі неприємності (втрата роботи, виключення з вузу) і навіть небезпеки (прискіплива увага з боку КГБ та міліції, адміністративні арешти), тим більше, що ніхто не знав, що все закінчиться перемогою та здобуттям незалежності, а не поразкою, за якою настануть нові хвилі репресій, сибіри, табори.

 Сьогодні на організованих владою офіційних урочистих зборах з нагоди 20-тиріччя cтворення Народного Руху України відбувається нагородження перших рухівців державними нагородами та відзнаками області. Однак керівник оргкомітету з відзначення 20-ти річчя Руху у Київській області – виконуючий обов’язки голови обласної державної адміністрації Віктор ВАКАРАШ, відхилив подання Української народної партії про нагородження відзнакою Президента України до цієї дати одного з творців НРУ на Київщині Євгена ЖОВТЯКА. Причина нам зрозуміла – особиста нелюбов нинішнього керівника області до колишнього та можливі побоювання, що Є. ЖОВТЯК, який виграв Верховний Суд щодо свого поновлення на посаді, вирішить повернутися на вакантну нині посаду.

До речі, на відміну від Євгена ЖОВТЯКА, якого ми пам’ятаємо і в ті часи, і в часи акції «України без Кучми», і в подальші часи боротьби з авторитарним режимом (був народним депутатом від Руху, керував у Київській області штабом «Нашої України» на виборах-2002 та виборчим штабом Віктора ЮЩЕНКА на виборах-2004), про Віктора ВАКАРАША ми вперше почули вже після Помаранчевої революції від наших активістів, які доклали чимало зусиль, аби кучмізм пішов у небуття. Після революції ВАКАРАШ вичистив їх з Шевченківської районної у місті Києві організації «Нашої України», привівши туди невідомих нікому до революції людей.

В якості моральної компенсації та з гірким усвідомленням того, хто, згідно відомої приказки, останнім користується плодами перемоги, ми вирішили поговорити про це з одним із творців НРУ на Київщині Євгеном ЖОВТЯКОМ.

– Пане Євгене, згадайте, як для вас розпочинався РУХ?

– Це був початок 1989 року. Щойно була відроджена «Просвіта» – створено Товариство української мови ім. Т. Г. ШЕВЧЕНКА. Мені з друзями довелося розшифровувати стенограму установчої конференції. В цей час газета «Літературна Україна» надрукувала проект Статуту і Програми Народного Руху України за перебудову, і по всій Україні компартійні і державні органи розпочали пропагандистську кампанію з дискредитації ініціаторів утворення Руху і роз’ясненню «совєтскому народу», що для здійснення перебудови є компартія, і їй помічники не потрібні. Сторінки газет заполонили гнівні «звернення трудових колективів» складені під кальку за принципом «не читали, але засуджуємо».

Я тоді працював майстром на Жулянському машинобудівному заводі (сьогодні Вишнівський завод авіації і ракетобудування «ВІЗАР») і почав ознайомлення працівників заводу з проектами установчих документів Руху. Коли партком заводу за дорученням райкому компартії призначив збори колективу, які мали засудити ініціативу, мені вдалося переконати секретаря парткому, що в дусі проголошеної компартією гласності учасникам зборів треба роздати проекти документів. Це було зроблено – проекти було розмножено в копіювально-множильному бюро (режимного!) заводу. Я попросив найавторитетніших робітників і майстрів обов’язково прийти на збори, взяти слово і виступити на підтримку створення організації. Першим взяв слово секретар райкому компартії з питань ідеології, який розказав «темним заводчанам» про підступи «українських буржуазних націоналістів» і закликав засудити ініціативу. Потім виступили працівники заводу, які з проектами документів в руках спростували компартійні інсинуації. Далі відбулось голосування – збори колективу заводу (!) підтримали створення Народного Руху України за перебудову.

Далі був перший міський суботник під синьо-жовтим прапором і перший мітинг, який голосуванням цей прапор підтримав, і перший (і єдиний!) в Україні загальноміський референдум, який вирішив підняти національний прапор над Вишнівською міською радою. Моєю особливою гордістю є те, що всі перемоги наша організація здобувала демократично, шляхом голосування…

– Знаємо, що керівник оргкомітету з відзначення 20-ти річчя Руху у Київській області відхилив подання Української народної партії про ваше нагородження відзнакою Президента України до цієї дати під тим приводом, що обласна влада не підтримує вашу діяльність на посаді голови ОДА. Це вас не засмутило?

– Ви знаєте, для мене, внука січового стрільця і сина станичного ОУН-УПА, брати участь у створенні Руху було так само природно, як дихати. Ви ж не чекаєте нагород за те, що дихаєте?. А якщо говорити про те, що до ювілею все ж таки формально треба було б когось нагородити, то, як на мене, цього заслуговують ті ж учасники зборів трудового колективу заводу, що підтримали створення НРУ. Мене глибоко засмутило інше. А саме те, що ті ж люди, які 20 років назад проводили збори по засудженню створення Руху, сьогодні вирішують кому роздавати нагороди у зв’язку з його 20-тиріччям.

– Але ж це ви їх привели до влади. Ви, як впливова в області людина, що тричі виграла на мажоритарному виборчому окрузі вибори до Верховної Ради України, лідер обласної організації УНП, не остання людина в акціях “Україна без КУЧМИ” та “Повстань, Україно!”, зрештою, як керівник виборчих штабів «Нашої України» і кандидата у Президенти переконали виборців Київщини підтримати ЮЩЕНКА. ЮЩЕНКО ж довірив область УЛЬЯНЧЕНКО-ВАКАРАШУ… Якби ви знали, що цим закінчиться, чи підтримали б ЮЩЕНКА на президентських виборах 2004 року?

– Сьогодні, як і тоді, я переконаний, що на президентських виборах 2004 року Віктор ЮЩЕНКО був найкращою прохідною кандидатурою серед людей, які проголошують відданість до близьких мені ідеалів. Питання в іншому, як Віктор Андрійович розпорядився своєю перемогою, і чи була у мене можливість вплинути, щоб він розпорядився своїм президентством по-іншому. Скажу відразу, що вплинути, я не міг, бо перша і єдина моя особиста розмова з Ющенком відбулася у червні 2006 року вже через місяць після мого незаконного звільнення. Протягом же 15 місяців моєї роботи головою обласної адміністрації я не зміг добитися зустрічі жодного разу.

–Чому ж ви не подали у відставку, відчуваючи таке ставлення до себе?

– Тоді це сприймалося інакше. Адже, згадайте, що стан здоров’я Віктора Андрійовича після отруєння був дуже важкий, і у 2005 році скасування призначеної тобі зустрічі, сприймалось не як демонстрація небажання з тобою розмовляти, а як медична необхідність. І навіть десь як вираз довіри до твоєї роботи з боку Президента – без дріб’язкової опіки. Та й інші голови ОДА так само не могли потрапити до Президента. І часу на те, щоб сидіти в сінях, чекаючи, що тебе, можливо, приймуть, не було – адже за 5 років так багато треба було зробити, щоб забезпечити для Ющенка на території Київщини безпроблемне повторне балотування у Президенти.

– І ви вважаєте, що вам би це вдалося зробити?

– Поза сумнівом, адже за мого керування на Київщині суворо виконувалися всі передвиборчі обіцянки кандидата у Президенти України Віктора ЮЩЕНКА, зокрема, - по наведенню ладу із землею. За 15 місяців моєї роботи головою ОДА нам вдалося знайти 12 тисяч гектарів незаконно розданої землі. І це був тільки початок. Я переконаний, що порушень, які ми не встигли виявити, було значно більше. Ми скасовували ці рішення і повертали землю у державну власність. Ми зламали схему, при якій земля «за так» виділялася новоствореній «фірмі» з копійчаним статутним фондом, а потім «фірму» продавали реальному інвестору, якому потрібна була земля для будівництва заводу, супермаркету чи офісу. Зрозуміло, що шалені кошти від фактичного продажу за ринковою вартістю землі під Києвом при старих схемах потрапляли не до бюджету, а до кишень чиновників.

– Якщо ви все робили так правильно, чому так багато критики було на вашу адресу?

– Все дуже просто. Адже ми повертали не якусь абстрактну незаконно роздану анонімним фірмам землю. А землю, власниками якої себе вважали цілком конкретні люди. Якщо припустити, що середньостатистичний незаконно «обласканий» владою громадянин вважав себе власником 100 гектарів, то незадоволених мною виходить 120 громадян, якщо ж середній наділ 10 гектарів, то незадоволених виходить 1200 чоловік. Погодьтеся, що замовна стаття в газеті чи в інтернеті коштує для незадоволеного «сваволею губернатора» громадянина менше ніж втрачені «рідні» 10 гектарів. До речі, недавно переді мною вибачився один журналіст, визнавши, що все, що в 2005 році він писав проти мене, було неправдою. На своє ж виправдання, він сказав, що та матеріальна скрута, в якій перебувала тоді його сім’я, не дозволила йому відмовитися від запропонованого гонорару.

– Чому ж ви досі не назвали жодного прізвища махінаторів із землею? Ви їх не знаєте, чи боїтеся розправи?

– Я знаю дуже багато прізвищ і нікого не боюся. Вся справа в тому, що в рішеннях про виділення землі немає прізвищ тих, кому вона реально надавалася. Адже більшість тих «фірм», яким земля виділялася, була зареєстрована або на покійників, або на громадян, які й не підозрювали, що хтось збирається їм виділяти землю. Після того, як на виділену землю знаходився реальний покупець, в установчі документи «фірми» вносились нові власники, а реальний господар отримував свої гроші, не засвітившись в жодному документі. Якщо я скажу, що за такою-то ділянкою стоїть така-то людина, я негайно отримаю судовий позов на відшкодування завданих мною моральних збитків з багатьма нулями. Довести, кому насправді виділялася земля, можна буде лише тоді, коли до кримінальної відповідальності почнуть притягувати тих, хто незаконно виділяв землю і вони (з метою пом’якшення покарання) почнуть називати замовників.

– Ви якось розповідали, що при вас Київська обдасть піднялася з 9 на 1 місце серед областей України за показниками соціально-економічного розвитку. Вам не здається, що від цього пересічному жителю Київської області ні холодно, ні жарко?

– До речі, щоб вивести область з дев’ятого на перше місце, мені вистачило 15 місяців, а щоб знищити зроблене мною і опустити область на сьогоднішнє 8 місце пані УЛЬЯНЧЕНКО знадобилося 3 роки героїчних зусиль... Ви помиляєтесь, якщо справді вважаєте, що мова йде про якісь абстрактні цифри, які не мають відношення до реального життя. Навпаки, за цими цифрами конкретні долі і навіть життя людей.

– Наведіть бодай один приклад.

– Коли підбивалися підсумки за перший квартал 2006 року, до уваги бралися понад тридцять п’ять інтегральних показників. Один з яких, стан охорони здоров’я. Він, у свою чергу, складався з багатьох показників, у тому числі і з такого, як рівень смертності новонароджених. Область, де найнижча кількість смертей новонароджених на тисячу пологів, знаходиться по цьому показнику на 1 місці, область де цей показник найвищий – на останньому. Коли я очолив область, вона займала десь 16 -17 місце за рівнем смертності малюків. Здавалося б для області, екологія і генофонд якої найбільше постраждали від Чорнобиля, таке місце можна вважати цілком задовільним. Але ми все-таки почали шукати, як можна зменшити смертність при незмінних інших чинниках, які за рік не поміняєш. І знаєте, яка тут існує закономірність? При інших незмінних чинниках смертність прямо пропорційна кількості вкрадених бюджетних грошей при закупівлі ліків за кошти бюджету. Наслідком того, що ми поламали старі схеми закупівлі ліків стало те, що область вийшла на 5 місце за цим показником. При тих же наслідках Чорнобиля і з тим же генофондом. Вгадайте, яке доленосне для багатьох жителів області рішення ухвалила пані УЛЬЯНЧЕНКО на посаді Голови Київської обласної державної адміністрації?

– Повернути старі схеми закупівлі ліків?

– Правильно. А тепер вгадайте, на якому місці в Україні за показником смертності малюків на 1 000 пологів опинилася Київська область сьогодні?

– Невже на сімнадцятому?

– Помиляєтесь. На останньому, 27 –му. Розмах інший, ніж був при «кучмізмі». Але це – не абстрактні цифри, це – горе батьків і матерів, які втратили дітей не через Чорнобиль і не через екологію, а через конкретні кримінальні дії конкретних керівників області. За такі дії я особисто ввів би до кримінального кодексу розстрільну статтю «за масове вбивство немовлят».

– Пане Євгене, чи збираєтесь ви підтримувати когось із кандидатів у Президенти України на виборах, що фактично розпочалися? Очевидно, що це буде не ЮЩЕНКО.

– Ви знову помилилися. Очевидно, що це буде саме ЮЩЕНКО. Тільки мотивація буде діаметрально протилежною. Якщо на виборах 2004 року я щиро вірив, що він є найкращим кандидатом у Президенти, то зараз я переконаний, що він є найменшим злом з усіх кандидатів, які мають бодай примарні шанси на перемогу.