Якби не Віктор ЮЩЕНКО, пам’ять про Голодомор могли б замотати остаточно і безповоротно. Уже цього досить, аби вважати виправданим його президентство. А взагалі-то, першим забув народ, і дуже швидко. У моєму селі, наприклад, — через кілька місяців після того, як закопали (не поховали!) останню жертву з 300 (при населенні 1500). Уже у вересні вечорами зусібіч звучали пісні, всюди гуляли весілля. Про це мені розповіли в 1983 році. Радянська влада здавалася вічною, надворі розгулювала андроповщина, і я спогади тих, хто вижив, записував потайки. «Що ж ви за люди?! Як це можна? Ще ж земля не осіла на ямах!» — «А що? Скінчилися жнива, настав час весіль, раділи, що все позаду, що залишилися живі. Як не співати?» У голові після цього довго крутився вірш одного російського поета районного масштабу:
«С уборочной управимся,
Свезём зерно с токов,
И верь: тогда убавится
Число холостяков».
Тільки через багато років я, здається, зрозумів, що зумів… Сидів над списком односельців, звернув увагу на народжених у 1934 році. І раптом обпалило: та ж якби не співали, не справляли весілля, в Україні - не тільки в моєму селі, а в усій Україні! - не було б жодної людини 1934-го, 35, 36-го років народження! А їх досі он скільки... Народ знав свою справу: виживати й відновлювати втрати.
Колективізація, незважаючи на небачене насильство, на геніальну пропаганду, посувалася зі скрипом. До честі українців, вони чинили опір. Убивали партійців, комсомольців, чекістів, рядових виконавців-ентузіастів. Уже це свідчить, що були й охочі до колгоспів - біднота, романтична частина молоді. По суті, тривала громадянська війна. Перемога в ній не була визначена наперед. Голодомор став зброєю, надзброєю радянської влади. Але першими загинули, між іншим, її найзлиденніші активісти. За що боролися, на те й напоролися: народець був незграбний, безгосподарний, не любив і не умів працювати, ніколи не вмів виживати - тільки жебрати, ну, іноді впадати в мрійливість, а найбільше - заздрити, заздрити, заздрити.
А Росію відповідальною за Голодомор призначив путінізм за участю багатомільйонного «совка». Смикнуло його обуритися на визначення «геноцид» - визначення, яке вперше прозвучало півсотні років тому з вуст ученого американця. Але бог із ним, з путінізмом, на нього все менше зважають навіть його власні піддані. Але як розуміти партію російсько-совєцької частини України, що обрушилася на Віктора ЮЩЕНКА, який повторив і узаконив американське визначення? Вона не заперечувала загибелі мільйонів, не знімала відповідальності зі сталінського політичного режиму, але... Бувають випадки, коли можна сто разів сказати «так», а люди все одно почують «ні», і нічого з цим не зробити. У масовій підсвідомості Партія конкретних пацанів (ПКП) - це партія, що оголосила Голодомор як геноцид шкідливою вигадкою «америкосів» і «бандерівців». Чому вона це зробила? Тому ж, чому не приймає українства, демократії, живе за поняттями зони й підворіття. Антикультура. Причому в найточнішому сенсі слова.
Культура - від слова культ. Культ - це особливе шанування чогось або когось. Окремої особи, предків, Сонця, богів, Христа, Будди, Магомета... У серцевині всякої культури - щось святе для даної групи людей. Антикультура ж означає, що для її носіїв немає нічого святого. Або так: антикультура - це культура люмпена. Люмпен же й на найдорожчій машині, і з мільярдами за кордоном - усе одно люмпен, сміття, шлак, покидьки суспільства. Людям культури думати не так про те, що він утнув учора, як про те, чого від нього можна чекати завтра. Анатолій СТРІЛЯНИЙ, український і російський публіцист, журналіст, письменник, кіносценарист, багато років працював на російській службі радіо «Свобода», після 2002 року – поза штатом.ю. - Комментарии
УНІАН, 3 грудня 2010 року
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
