Низка коментарів в українських виданнях щодо відвідин України Московським патріархом КИРИЛОМ однозначно згідні з тим, що це не була подорож святішого отця до свого стада, щоб помолитися, а скоріш, щоб виконати кремлівську агітацію за „один народ” православний. Правда, дехто з авторів журналістської „братії” пробували говорити в унісон з Московським патріархом. В.ПІХОВШЕК у статті „Failed state” Україна і візит Патріарха Кирила” (Главред, 3.8.09) після нищівної критики України, виявив свої симпатії. Він заторкнув і „споживчу складову” Заходу (але не звернув увагу на годинник патріарха за 30 тисяч євро) і на те, що „помісна церква вже 2000 років існує” в Україні. А потім „авторитетно” зазначив: „Потрібно визнати, що Голодомор був не геноцидом етнічних українців, а засобом знищення економічно самостійних власників.” Що ж чекати від росіянина, якому блокують взагалі інформацію про Україну, коли досвідчений і „вислужений” журналіст в Україні нехтує тисячами доказів, що Голодомор був таки геноцидом українського народу! Та вже одного авторитету американського єврея Рафаєля ЛЕМКІНА повинно було б вистачити ПІХОВШЕКОВІ, щоб знов не заводити читачів в оману. Сама журналістська етика вимагає, щоб такі твердження, які ПІХОВШЕК написав, не потрапляли на сторінки газет та журналів, бо вони є образою пам’яті мільйонів, що загинули голодною смертю! Зрештою, відомий журналіст з недавньої сумної ери попереднього президента повинен би знати, що за заперечення Голокоста поплатився вже не один. Серед останніх німець Ернест ЦЮНДЕЛЬ, якого за заперечення Голокосту спочатку депортували із США до Канади (як мешканця Канади), а потім депортували до Німеччини як громадянина ФРН, де його було засуджено до п’яти років ув’язнення. Англійського історика Дейвіда ІВВІНГА за заперечення Голокосту арештували в Австрії і тут засудили до трьох років. Український журналіст був би зробив Московському патріархові прислугу, коли був би звернув його увагу, що в Україні найвищий законодавчий орган визнав Голодомор геноцидом українського народу, але, на жаль, досі ще нікого за заперечення голодомору не засудили. Приклад Ізраїля повинен би бути дороговказом не тільки для українських журналістів, але й політиків, які живуть з податків тих, що пережили український ГОЛОКОСТ!

Патріарх КИРИЛ  також порушив тему Голодомору задля того, щоб сказати, що вмирали і росіяни, і інші, а його батькам в той час хтось „підкинув” мішок борошна. Якщо вже патріарх виявив навіть бажання прийняти українське громадянство, то повинен би хоч ближче ознайомитися з Голодомором в Україні, оскільки українські селяни не мали не тільки борошна, але й картоплю, зерно та все їстивне від них забрали!

Слідкуючи за десятиденним перебуванням Московського патріарха,  дуже напрошується порівняти ці перші відвідини України „посланця” Кремля та перші відвідини Папи Римського Павла ІОАННА ІІ у червні 2001 р.  Не будемо говорити про те, що на молебні Папи приходило до мільйона християн, бо Павло ІОАНН ІІ був улюбленим Папою не тільки в Україні, але й у світі!
Увагу нашу привертає той факт, що Папа, який не претендував на звання Патріарха України – звернувся до своїх шанувальників державною мовою України - українською, а Московський Патріарх не спромігся навіть на одне речення українською! Якщо пригадати промови Павла ІОАНННА ІІ, то в них була повністю відсутня політизація – він звертався до віруючих як Отець духовний, якому йшлося про проповідування Слова Божого, християнську любов до ближнього, толерантність до іншої віри і повагу до кожного народу.

У „мітинґових” промовах Московського патріарха „паства” не почула про Слово Боже, але зате мала нагоду переконатися, що погляди КИРИЛА  повністю ототожнюються з поглядами кремлівських посадовців. Йдеться не тільки про Голодомор, але й історію, яку Московський патріарх готовий сприймати лише так, як це трактують імперські інтереси Кремля, а не національні інтереси України – тобто, не об’єктивно, але сфальсифіконано! Великим доказом відданости імперським інтересам патріарха було співставлення злочинів А.ГІТЛЕРА та Й.СТАЛІНА. Виявляється, що голова РПЦ бачить „різницю” між найбільшими злочинцями минулого століття, а причина дуже проста – один (поганий) хотів завоювати світ, щоб німці ним правили, а другий (менше поганий) хотів, - щоб росіяни, тому його можна, до певної міри, виправдати. Чи не ПУТІН був першим, що став виправдовувати найбільшого злочинця українського народу!?

Дуже поверховою була критика західного споживацтва, маючи на руці годинник вартістю 30 тисяч євро!
Та найбільше кидалося у вічі те, що з самого початку Патріарх РПЦ оминав слова «Україна», «українці». Складалося враження, що йому було б приємніше вживати термін „советские люди”, за яких він і сприймав тих, що хотіли помолитися разом з ним.
О.ПАЛІЙ у статті „Московський патріарх вивіз залишки ілюзій” (УП. 04.08.09) зазначив, що: „Практично в кожному місті патріарх говорив політичні речі, які не відрізнялися від офіційної кремлівської пропаганди. Зокрема, з питання Голодомору патріарх заявив, що це „спільна трагедія російського і українського народів”. Прикро було слідкувати за поведінкою декотрих політиків та кандидатів у президенти України, які мовчки слухали Московського патріапха і намагалися бути чим ближче до нього, щоб їх камери „схопили”. А було б дуже доречно і Патріархові нагадати, що в Україні Голодомор визнано геноцидом українського народу і тої думки є численні парламенти світу.

Малоросійство проявилося у багатьох членів ВР України, які перед Московським патріархом демонстрували покірність, а у ВР блокують працю і вдаються до бійки, що ніяк не відповідає християнському вченню.

Отак і вийшло, що панував дух мітингу, при постійній присутності найвищих представників Партії регіонів, а не дух побожности при першому візиті Московського патріарха в Україну. А щодо деяких політиків, то вони довели своєю рабською поведінкою та „надмірною побожністю”, що вони б годилися подавати кадильницю, чи свічку священикові, а не змагатися за президентське крісло!
                * Одинока конче потрібна річ для перемоги зла є те, щоб добрі люди були бездіяльними (з англійської – йс).