PP

     Неділя, 17.11.2019, 05:28


вихід | Гість | "Гості" Гість | RSS 

 


Головна » Статті » СТАТТІ З ІНШИХ ДЖЕРЕЛ » Cтатті з іншіх джерел

ЧОМУ МИ ПОГАНО ЖИВЕМО. БАЗОВІ ІНСТИТУТИ СУСПІЛЬСТВА


               І НОВА КОНСТИТУЦІЯ

Громадянський Форум в умовах кризи – це ресурс громадянських дій. Але я задаю запитання: ресурс цей у нас має здатність хоча б до свого звичайного відтворення? Інакше кажучи, чи мають наші дії, наші ідеї, наші ініціативи на виході хоч деякий соціальний результат? Чи, може, все це нікому не потрібне? Адже проблема в тому, що соціальний результат громадянських дій може стати соціальним капіталом лише за умов, коли ці дії будуть інтегровані в такі базові інститути, як трудові відносини, власність, інформаційно-сигнальна система. Без такої інтеграції всілякі „форуми” – просто вправи зі схоластики.

Про причини кризи. Над цим зараз мізкують Нобелівські лауреати. Тож не будемо у них відбирати хліб. Адже у нас повно своїх, національних і місцевих, проблем, про які треба тут говорити. Говорити треба про головне.  

1. Монополізація крупного капіталу мафіозного типу (а іншого у нас немає) економічної і політичної влади в країні. Це є головне зло, головне гальмо розвитку країни. Це призвело до наслідків, які всі бачать, але (як правило) не розуміють, „звідки ноги ростуть”. І всюди, на всіх майданчиках, товчуть воду в ступі про те, хто ж винен: Вітя чи Юля? І про те, як би було добре, коли б Юлю змінив інший Вітя: наш.

Але чому ця монополізація капіталу – зло? Бо існують речі об’єктивні, на які зазвичай не звертають увагу. Монополізація в економіці привела до створення вертикально інтегрованих фінансово-промислових груп (ФПГ). Наприклад: шахта-електроенергетика-кокс-метал-експорт-банки-вивезення капіталу в офшорні схованки. Ці ФПГ шляхом нееквівалентного обміну між ланками технологічного ланцюга й  нелюдської системи надмірної експлуатації перетворили найману працю в сучасне рабство. Прибуток залишається нагорі, в банку, у офшорній схованці. А шахтарю, який перебуває в першій сировинній ланці, - залишається тільки подачка.

Галузева структура управління народним господарством залишилася з радянських часів. Вона ж і поновлює докапіталістичні відносини. В якому сенсі? – А і за ментальністю, і за способом управління. Це система управління ресурсами шляхом не продажу їх на відкритому ринку (як це повинно бути в ринковій економіці, де тільки й можливий еквівалентний обмін), а шляхом роздавання ресурсів для своїх наближених – за вірну службу. Так було за часів князівства у Київській Русі в ХІ-ЖІІІ століттях (там відповідно до урочного права князь давав землю й коня в обмін на службу в дружині); так було за часів Московського царства (там на базі вотчинного права цар давав землю, статус і посаду в обмін на службу „царю и отечеству”). Так було за часів СРСР (там – і ми про це ще не забули – на базі вже радянського права нам партійно-господарська номенклатура  „роздавала” квартиру й роботу в обмін  на службу й лояльність по відношенню до партійної диктатури). Так відбувається і зараз (за часів цього дикого квазі-капіталізму), продовжує існувати ця роздаткова економіка. Тільки тепер уже на базі, так би мовити, закону джунглів (війни всіх проти всіх), нам можуть дати (або не дати), дозволити (або не дозволити) поставити кіоск на ринку чи відкрити фірму, або ж дати землю – теж в обмін за „службу” у вигляді відкату чи постійних поборів, у вигляді корпоративної, партійної чи кримінальної солідарності, у вигляді вірності регіональним баронам-мільйонерам. У нас в області (Луганській – С.З.) треба бути вірним ТИХОНОВУ і ЄФРЕМОВУ, щоб в обмін на цю лояльність отримати право гідно жити.

Власність країни в цих умовах відчужена від працівника ще більшою мірою, ніж це було в СРСР.  Ось чому ми бачимо (щоправда, бачить той, хто має мужність не відвести очі від неприємної реальності), що в селі у нас – феодалізм 17-го століття. Там кримінальне чиновницько-мафіозне підприємництво в союзі з правоохоронними органами контролює ресурси району й присвоює природну ренту, а селяни перетворилися в нікому не потрібних „зайвих людей”, абсолютно залежних від начальства. Там існують (як при класичному феодалізмі) повинність оброчна і повинність відпрацювання, а захоплення землі й присвоєння земельної ренти є єдиним способом накопичення капіталу. Селянина просто вигнали із земель колишнього колгоспу, на місці якого утворилася латифундія. Так було за часів зародження  капіталізму в Англії. Пам’ятаєте (а ми ж вивчали історію) „обгороджування” й вигнання селян із земель, щоб на їх місці розводити овець для шерстяних мануфактур?

Наше комунальне господарство – феодалізм у місті. – З тарифами, які є не чимось іншим, як „подвірна чи подушна подать”, зі сваволею місцевої влади й комунальників, із розграбунком ресурсів, із закритістю, відгородженістю місцевої влади від громади. Комунальна власність стала юридичною фікцією. Насправді ж вона – власність чиновників. В цьому криється секрет їхньої сили і впливу, з одного боку, і безправ’я мешканців міст, - з іншого.

Спільна економічна проблема - в тому, що така структура власності й управління активами неминуче відтворює і консервує дикий бандитський капіталізм, якому не потрібне правове регулювання взаємовідносин у суспільстві, а тому влаштовує сучасну верхівку влади.

2. Монополізація політики привела до узурпації влади злодіями й бандитами 90-х років. Вони створили квазі-партії як політичні департаменти ФПГ й узурпували владу у Верховній Раді і  в місцевих радах. Тому влада у нас організована не як державні інститути, а як бізнес: для розподілу ресурсів й самозбагачення. Ось чому вони так жорстко за неї борються. Я не вживаю термін „корупція” для характеристики такої системи, тому що в такій системі влади-власності, коли державні інститути фактично приватизовані, взаємовигідна змова і домовленості – це єдиний спосіб капіталізації ресурсів. Це не корупція, це спосіб управління активами. Якось по-іншому в роздатковій економіці просто не вийде. З цим неможливо і не можна боротися. Як неможливо боротися наркоманам з наркобаронами чи п’яницям з горілчаними королями. Вони потрібні одне одному. А все це разом і призвело до велетенських розмірів розростання паразитичного „апарату”, бюрократії, яка саму державу перетворила у свою приватну власність.

 Подивіться, взявши ці висновки до уваги, хоча б на чиновницький апарат міського виконкому, обласної адміністрації, обласної ради. Сотні чиновників, які виробляють свою зарплату і майбутню пенсію. І все, і більше нічого. Кому, наприклад, потрібне управління торгівлі, коли вся торгівля – приватна? Чим вони керують, якщо у нас буряк і морква дорожчі від бананів, а овочі і фрукти – завезені з Польщі чи Бельгії? Кому потрібне управління транспортом, коли весь транспорт – приватний? Суспільству? Ні. Вони потрібні самім собі, тому що кабінет – прибуткове місце: все їх управління зводиться до роздавання дозволів, ліцензій і квот, до роздавання прав на економічне життя.

Наведу приклад, щоб це пояснити.

Коли в 2005 році губернатором став А.ДАНИЛОВ, я часто заходив до того будинку, де розмістилась адміністрація, - там можна було поговорити відверто зі знайомими і впливовими особами. І одна з таких осіб ще з самого початку розмови із розгубленістю повідомила: ми просто не знаємо, що робити, бо ми тут – люди нові, а налагоджені попередньою адміністрацією потоки грошей залишилися такими ж, і вони просто тиснуть на нас!  

Або подивіться на обласну раду. Це ж абсолютно паразитичний, нікому не потрібний начебто орган влади. А насправді це перевалочний пункт для ресурсів області і, за сумісництвом, штаб „політичної опозиції”, це роздатковий інститут, рудимент роздаткової докапіталістичної економіки. Ким і чим насправді управляє обласна адміністрація, ці сотні чиновників? Всю цю армію дармоїдів як інститут управління і влади треба віддати під ніж антикризової реформи: як анахронізм, як кайдани на ногах народу. Адже зрозуміло, що реформа повинна бути спрямована передусім на зміну інституціонального ядра: відносин обміну, власності, сигнальної і компенсаторної систем, які визначають функціонування і держави, і суспільства. А хто у нас має здатність провести таку реформу? У нас у системі управління, нагорі, немає, здається, мізків, щоб сформулювати стратегію цієї реформи.

Цю безрадісну картину вітчизняного пейзажу не можна не доповнити фігурами наших „славних” правоохоронців. Мішки з доларами в кабінеті львівського судді, гранати, які запросто кидають у вікна  мирних громадян доблесним „Беркутом”, - це фірмова ознака не тільки цих відомств. Це ознака виродження держави, представники якої поводять себе, як представники окупаційної влади. Але це й ознака виродження всього суспільства. Суспільство, яке після таких подій не здатне навіть на те, щоб того ж дня зірвати мантії з суддів, погони з генералів й вигнати міністрів, це суспільство не здатне до розвитку, воно мертве.

То що ж робити? Чесно кажучи, не знаю. Проектувати вихід із кризи в сьогоднішніх умовах української реальності можна тільки якось відсторонено, у вигляді хіба що якоїсь утопії. Якщо не обмежуватись напівмірами чи  мірами косметичними, то, на мою думку, передусім НЕОБХІДНО ПРОВЕСТИ ПЕРЕТВОРЕННЯ В БАЗОВИХ ІНСТИТУТИТУТАХ КОНСТИТУЦІЇ. Це означає, що треба зробити перетворення в інституті обміну, інституті власності, інституті зворотних  зв’язків або  в сигнальному інституті.

Наприклад:

- ІНСТИТУТ ОБМІНУ: з трансформації здавально-роздавального механізму в механізм купівлі-продажу. Наприклад, у комунальному господарстві: від роздавання „послуг” і здавання за тарифами перейти до продажу теплової енергії відповідно до показів лічильника;

- ІНСТИТУТ ВЛАСНОСТІ: від службової структури власності (у вигляді анонімного привілейованого володіння) до приватної. Комунальна власність природні ресурси повинні бути власністю народу. Не на папері, а практично: в структурі народних підприємств;

- ІНСТИТУТ ЗВОРОТНИХ ЗВЯЗКІВ: від системи скарг, яка сигналізує про баланс здавань-роздавань, про рівень соціальної справедливості в цій системі феодального права,  до системи, в якій роль сигналів про соціальні й економічні баланси виконують ціни, прибуток, рентабельність.

Тож, виходячи з викладеного, можемо говорити про НАЙБЛИЖЧІ ЗАВДАННЯ:

- відділити бізнес від влади, перетворити структуру господарства, демонополізувати економіку фінансово-промислових груп, відділити фінансовий капітал від промислового, а чиновників – від ресурсів;

- створити народні підприємства, капітал яких буде власністю працівників з правом передавання у спадок;

- виборча система за партійним принципом – тільки для Верховної Ради, а до місцевих рад – тільки мажоритарна система;

Вдатися до таких перемін у суспільстві – можливо. Але – тільки в тому разі, коли активна частина суспільства справді розуміє всі загрози та причини цих загроз, а також при цьому – здатна вплинути на тих, що будуть приймати рішення.

Та чи здатні ми на все це?

                                                 Микола КОЗИРЄВ,

голова Громадського комітету захисту конституційних прав і свобод громадян, м. Луганськ; сайт ГАУ, 10 березня 2009 року.


Переклад з російської Сергія ЗІНЧЕНКА.


Категорія: Cтатті з іншіх джерел | Додав: pprosvita (16.06.2009)
Переглядів: 1042 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: