 Цього року Петру Семеновичу НОГІНУ мало б виповнитися 100 років. Він народився 28 квітня 1913 року в селі Осокорівка на Херсонщині і майже чверть віку не дожив до 2000-го, до 21-го століття, де ми всі живемо. Тож чим далі йде час, тим менше залишається людей, які його знали, а то й жили разом з ним. Але саме від них хочеться почути перші слова про цього творця. Адже він був справді з непересічних. Бо із криворізьких літераторів саме він, Панас НОГІН (це літературний псевдонім, за яким знають його шанувальники його творчості і журналісти) став першим у Спілці письменників тодішньої УРСР. Як сказала його донька, Валентина Петрівна ВОЛКОВІНСЬКА, з якою я зустрілася в музеї, «Про батька у мене щирі спогади». А потім продовжила: «Я хочу сказати, що батько працював і писав, він не був вільним художником. Тому всі його п’ять книг – це про наш край, про людей, які тут працюють, про шахту, про важку працю гірника, про проблеми, які вирішуються. І не тільки проблеми, а й про долю людини, про ставлення до навколишнього світу, про те, як молодь росте. А ще, - як його підтримує старше покоління. Звичайно ж, це не сьогодні, а 60-ті-70-ті роки, багато всього змінилося. Але я хотіла підкреслити, що батько – великий патріот нашого міста. Він жив тут і писав про людей, з якими спілкувався, з якими працював і хотів, щоб всі знали, яка важка праця гірника і які прекрасні люди працюють у нас на Криворіжжі». .
Валентина Петрівна розповіла особливо добре, як він писав свій роман «Бунтівне підземелля» і продовження до нього, «Крицевий меридіан», а потім згадала про одну із сімейних традицій: «У нього є така повість «Слово лікує». А воно ж не тільки лікує, а й виховує. Батько був мудрою людиною. У нас у сім’ї було так прийнято (був культ мови, літератури), що вихідного дня він обов’язково садив мене біля себе і розповідав. Теми цих розмов і розповідей були різні, але завжди ставали проникливими й глибокими, бо запам’яталися ті розповіді. І найголовніше: він завжди говорив, що б не трапилося в житті, якими б не були перипетії, як би не склалася моя доля, я завжди повинна залишатися людиною, пам’ятати своїх пращурів і ту землю, на якій я живу. І - не забувати українську мову, він так за це переживав!..» Та ще б йому не переживати, не хвилюватися за долю української! Адже він вивчився у Криворізькому педагогічному саме на викладача української мови та літератури. І писав українською, і працював у газеті «Червоний гірник». А про його творчість із моїх знайомих, мабуть, найбільше всього знає Андрій ЧУБЕНКО, старший науковий співробітник Криворізького історико-краєзнавчого музею. Він розповів, що цим його літературним псевдонімом , Панас НОГІН, він підписав сврю ще першу повість під назвою «Амба» ще в 1931-му році. Вона була опублікована в криворізькому літературному журналі «Кривбас», який виходив близько півтора року. А потім продовжував розповідати: «Коли вона була опублікована, автор тільки-но закінчив семирічку. Тобто, він ще навіть не мав середньої освіти, але одразу ж став членом редколегії цього журналу. А ще через два роки, у дніпропетровському журналі «Зоря», вийшла його повість «Кабель». І після цього автор був прийнятий до Спілки пролетарських письменників. А тоді, в 1933-му, йому було лише 20 років. Його талант, мабуть, розвивався б і далі так швидко, але в 1935-1938 роках він служить у армії, а потім повертається на Криворіжжя…». Так, а потім почалися війни: з Фінляндією, з гітлерівською Німеччиною. Після війни працює в газеті «Червоний гірник», але там щось не склалося. Тож потім була дорога на Хмельниччину, де він вчителює, знову – повернення на Криворіжжя, де працює в шахті, а далі – редактором багатотиражної газети рудоуправління імені Дзержинського… Андрій ЧУБЕНКО вважає, що «якраз 60-ті роки є роками творчого злету Панаса НОГІНА як письменника. Одна за одною виходять з друку його повісті та знаменитий роман «Бунтівне підземелля». Повісті (в 1960-му – «Добре, синку», в 1962-му – «Зелений змій», в 1963 – провість «Авторитет», а в 1966 – роман «Бунтівне підземелля». Саме за цей роман Панаса НОГІНА, першого на Криворіжжі, приймають у Спілку письменників Радянського Союзу. Пізніше (у доповненому вигляді) роман під назвою «Мятежное подземелье» вийшов у Москві. Причому він вийшов без всіляких протекцій чи якихось інших спроб посприяти йому виходу в столиці. Просто роман сподобався й після цього Панас НОГІН стає найавторитетнішим письменником Криворіжжя». Він також стверджує також, що саме Панаса НОГІНА треба вважати свого роду батьком літературного об’єднання «Рудана». «Він був головним ініціатором створення у Кривому Розі літературного об’єднання «Рудана». За деякими версіями, саме він і придумав таку назву. Хоч взагалі-то у нас було в Кривому Розі об’єднання літераторів. Воно називалося «Кривліто», створене ще в 1925-му році. Але воно після війни вже фактично не діяло. Тож саме завдяки НОГІНУ зібралися літератори і з’явилося літературне об’єднання «Рудана». Багато, дуже багато можна ще розповісти про цього непересічного криворізького літератора. Але краще за всіх про нього розкажуть його твори: «Добре, синку», «Зелений змій», «Авторитет», уже згаданий роман та ціла низка інших, причому частина з них – і досі не опубліковані…
Олена МАКОВІЙ |
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
