PP

     Четвер, 22.08.2019, 23:39



вихід | Гість | "Гості" Гість | RSS 

 


Головна » 2012 » Грудень » 28 » До 75-річчя від дня народження Василя СТУСА «І ЧЕСНО ГЛЯНУ В ЧЕСНІ ТВОЇ ВІЧІ…»
11:57
До 75-річчя від дня народження Василя СТУСА «І ЧЕСНО ГЛЯНУ В ЧЕСНІ ТВОЇ ВІЧІ…»
Василь СТУС – це видатний український поет, який міг отримати Нобелівську премію, оскільки був номінований на неї. Та не вийшло. Бо смерть зробила свій вибір раніше: відібрала у нього життя за гратами, куди кинула Василя СТУСА влада колишнього Радянського Союзу…
Народився Василько 6 січня 1938-го року в селі Рахнівка Гайсинського району, що на Вінниччині. Але вже наступного року його батьки переїхали в місто Сталіно (нині – Донецьк), аби уникнути примусової колективізації, і влаштувалися там працювати на одному з хімічних заводів. А ще рік по тому перевезли туди і своїх дітей. Тож виходило, що народився майбутній поет у с селянській родині хліборобів, а вже зростав – у сім’ї робітників. Змалку хлопець тягнувся до знань, любив читати, а тому і в школі, і у виші він навчався дуже успішно, показуючи приклад іншим. Школу він закінчив зі «срібною» медаллю, а в результаті навчання на історико-філологічному факультеті Сталінського педагогічного інституту отримав «червоний» диплом, тобто – з відзнакою. Далі Василь СТУС працює сільським учителем української мови та літератури на Кіровоградщині. Цього ж року добірка його віршів була опублікована в газеті «Літературна Україна», причому - зі схвальними словами про молодого поета не кого-небудь, а самого широко знаного Андрія МАЛИШКА. Потім була служба в армії, він працює літературним редактором у газеті «Соціалістичний Донбас», а у вересні 1963-го він складає іспити і стає аспірантом Інституту літератури Академії Наук України імені Т.Г.ШЕВЧЕНКА. Його вірші виходять у журналах «Дніпро», «Прапор», «Донбас»… Здавалось би, з такими знаннями і після такого злету можна було розраховувати на безбідне й успішне життя із високим статусом ученого і талановитого літератора. Але не судилося…
Рік 1965-й став одночасно і роком щасливим, і роком переломним у житті Василя СТУСА. Бо саме тоді він одружився з тією, яку любив усім своїм вогненним поетовим серцем (з Валентиною ПОПЕЛЮХ). А у вересні (коли відбулася прем’єра кінофільму Сергія ПАРАДЖАНОВА «Тіні забутих предків») – узяв участь в акції протесту на захист української інтелігенції, кращих представників якої арештовували й піддавали репресіям, він підтримав там виступи В’ячеслава ЧОРНОВОЛА та Івана ДЗЮБИ. За це його звільнили з інституту, і він змушений був працювати то в котельні, то десь на будівництві… Того ж року відмовили в публікації його першої поетичної збірки «Круговерть», а згодом – і другоі, під назвою «Зимові дерева». А в 1970-му своїм полум’яним виступом на могилі української видатної художниці Алли ГОРСЬКОЇ він остаточно перекреслив своє, так би мовити, світле майбутнє в Радянському Союзі і став ворогом системи. Тож не дивно, що за два роки був заарештований і за суджений на п’ять років суворого режиму і на три – заслання. Ці покарання («за антирадянську агітацію і пропаганду») він відбував у концтаборах Мордовії. А після того, як вийшов і почав співпрацювати з активістами Української Гельсінської Групи, у 1980-му його заарештували вдруге. Цього разу – на десять років таборів особливого режиму і п’ять — заслання. На волю він уже не вийшов. Покарання відбував у концтаборі в селищі Кучино Пермської області. 28 серпня 1985-го року Василя СТУСА там відправили в карцер. На знак протесту він оголосив голодування і в ніч з 3 на 4 вересня помер.
Ненадруковані в Україні збірки поезій Василя СТУСА (зокрема, - «Зимові дерева») побачили світ в 1970-му році в Брюсселі, у столиці Бельгії. Про «Зимові дерева» Іван ДЗЮБА писав: «мала звучати як символічне означення стану нашої духовності: замороженість, завмерлість, але й уперте протистояння зимі та назбиру¬вання сил для весняного пробудження».
«Веселий цвинтар» - під такою назвою мала вийти наступна збірка, у якій було багато гротескних мотивів. Але під час арешту її конфіскували, і тільки декілька із сорока з лишком віршів Василь СТУС зміг відновити по пам’яті, а інші були втрачені. Вони також були видані за кордоном у 1977-му році (у видавництві «Сучасність»). Ця збірка мала назву «Свіча в свічаді», в неї були включені вірші зі збірки «Зимові дерева» та його переклади творів німецьких поетів. Потім були ще вірші і ще. Василь СТУС багато писав. І не тільки поетичні рядки, але й жорстку прозу. Він звертався до високо посадовців тієї радянської пори, все шукав і шукав правду утвердження вільної людини на своїй землі. Але це тільки посилювало ненависть правлячих до нього і до його творчості. Тим більше, що за своїми поглядами він для них був чужий і незрозумілий. А про його погляди дуже яскраво, на мій погляд, свідчив Віктор ДІДКІВСЬКИЙ, друг Василя СТУСА ще часів їхнього студентства. Вміщені ці спогади були в журналі «Вітчизна» (в числах 7-8-му за 1995-й рік). Там Віктор ДІДКІВСЬКИЙ згадував:
«Ставлення СТУСА до національного питання випливало з його філософії життя. Своє філософсько-національне кредо Василь обґрунтував мені у 1978 році, коли приїздив на похорон батька у Донецьк. Нація — це спосіб існування людства. Інакше, як у формі нації, людство існувати не може. І тому порушення прав нації, а тим більше політика знищення націй (лінгвоцид, етноцид, екоцид) є брутальне порушення прав людини, злочин проти людства. Тому збереження прав нації на існування, захист і боротьба за її нормальне буття (збереження культури, мови, звичаїв) — це є боротьба за збереження людства».
Але, звичайно, найкраще про своє світобачення свідчать його, Василя СТУСА, вірші. У них – його серце, його любов і сподівання:
«Як добре те, що смерті не боюсь я

і не питаю, чи тяжкий мій хрест.

Що вам, богове, низько не клонюся

в передчутті недовідомих верств.

Що жив-любив і не набрався скверни,

ненависті, прокльону, каяття.

Народе мій, до тебе я ще верну,

і в смерті обернуся до життя

своїм стражденним і незлим обличчям,

як син, тобі доземно поклонюсь

і чесно гляну в чесні твої вічі,

і чесними сльозами обіллюсь.

Так хочеться пожити хоч годинку,

коли моя розів'ється біда.

Хай прийдуть в гості Леся Українка,

Франко, Шевченко і Сковорода.

Та вже! Мовчи! Заблуканий у пущі,

уже не ремствуй, позирай у глиб,
у суще, що розпукнеться в грядуще

і ружею заквітне коло шиб».


Підготувала Олена МАКОВІЙ,

На світлинах:

Василь СТУС;


обкладинка збірки його поезій;


Валентина ПОПЕЛЮХ, син Дмитро, Василь, Тетяна і Марія СТУСИ.
Категорія: ПРОСВІТА-КРИВИЙ РІГ | Переглядів: 1342 | Додав: pprosvita | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: