ЛІКВІДАЦІЯ ПІДПІЛЛЯ ТА "ПРОСВІТИ" РАДЯНСЬКИМИ ОРГАНАМИ

Ліквідація "Просвіти" почалася з того, що радянські війська на початку 1943 року, прорвавши німецьку оборону зайняли Північний Донбас. Вони пробули лишень два тижні, але встигли достатньо налякати місцеве населення як своєю поведінкою, так і терором. Водночас, співробітники НКВД опитували залишену 1941 року агентуру, одночасно поповнюючи й розширюючи мережу своїх сексотів. За тими документами, що їх має в своєму розпорядженні автор, після того, як «совєти» були відкинуті за Донець, число їх "людей" у Слов'янському районі збільшилося по деяких селах на 150-300%. Саме "доброжелатєлі" з місцевих видали голову "Просвіти" Семена ПОСУНЬКА та секретаря "Просвіти" Клавдію СІРЕНКО. 26 лютого їх було заарештовано й тоді ж допитано.
Ми маємо обидва тексти допитів, тому можна сказати, що крім загальних характеристик організації й головного активу (вже й так добре відомого), ні ПОСУНЬКО, ні СІРЕНКО нічого суттєвого не назвали й нікого не здали чекістам. Доля цих двох просвітян склалася по-різному тоді, на початку ранньої весни 1943-го: ПОСУНЬКО під час відступу радянських військ у ніч на 3 березня (дата приблизна) з-під конвою втік, а СІРЕНКО було випущено на волю. Тоді, в перший прихід 43-го, НКВД часто так чинило з арештованими за не дуже суттєві злочини перед владою. А можливо, ми чогось і не знаємо...
Тим не менш перші матеріали по слов'янських патріотах опери вже отримали. Свідчення ПОСУНЬКО і СІРЕНКО піддали аналізу й перевірці.
На початку березня радянські війська спішно відступили. Не змігши вивести з оточеного німцями Слов'янська близько 700 в’язнів місцевої в’язниці, їх розстріляли прямо на Слов’янському курорті. Саме після цих страт дуже багатьох не дорахувалися родини міста. Ще невідоме число в'язнів пропало за Дінцем в фільтраційних таборах. Лиманський район став місцем, де швидко судили й стріляли. Там зафіксували факти розстрілу дівчат, що мали інтимні стосунки з німцями. Їх було вбито в першу чергу разом з немовлятами, хоча тоді цим малюкам було не більше року. Частину чоловіків і жінок мобілізували до війська. Необмундированих і ненавчених їх зразу ж кидали у бій, де вони й у більшості загинули. Зокрема, така доля спіткала директора Прилеснинської школи МІРОЩНИЧЕНКА, який загинув майже одразу після свого призову до Радянської армії. Саме розстріли й мобілізація надзвичайно прорідили лави просвітян. Але випробування лишень почалися...
Другий дзвіночок продзвенів, коли заарештували Олександра Олексійовича ГЕЛЕТЬКА, активіста "Просвіти", якого НКВД підозрювала у приналежності до ОУН. Треба сказати, що лікарня імені Леніна в Слов'янську поза всякими нормами була перенасичена радянськими сексотами. Всі ці "Максимови", "Жанни", "Майковські" не занадто піклуючись про результат своєї роботи у якості лікарів і медсестер, дуже ретельно фіксували роботу своїх перших керівників. Коли війська радянців вперше зайняли Слов’янськ, частину "Жанн" і "Максимових" мобілізували на фронт. Але інформацію про "зрадників" вони передати встигли.
ГЕЛЕТЬКА "здала" його ж співробітниця по роботі на «швидкій допомозі», де останній був керівником. Ця особа назвала лікарів, що були в "Просвіті": Андрій ВОЛОШКО, Віталій ЧИГИРИНЕЦЬ, Олена ОЛЕКСАНДРОВА. Автору невідомо, як склалася доля цих трьох просвітян, але ГЕЛЕТЬКО тоді ж отримав свою першу "десятку" «за зраду Батьківщини й націоналістичну контрреволюційну роботу». І хоча нічого суттєвого НКВД з нього по діяльності в "Просвіті" не витягнуто, довідка з його свідчень теж лягла в "дело" Слов'янської "Просвіти".
На початку вересня 1943 р. до Слов'янська вступили частини Червоної армії. Буквально наступного дня НКВД почало збирати повідомлення своєї агентури. По "Просвіті" найбільшу кількість доносів написала агент "Соловйова". Її ім'я та прізвище невідоме, знаємо тільки, що ця особа мала доступ до документації міськвно і, скоріш за все, там працювала.
Спочатку вона подала на двох сторінках «Список учителей, которые всеми способами помогали немецким оккупантам» (7.10.1943 р.). З названих десяти прізвищ семеро мали відношення до «Просвіти» та УАПЦ. Цей донос спричинив арешт Дмитра ГРАХОВЕЦЬКОГО. Далі агент "Соловйова" подала ще два, датовані дванадцятим та тринадцятим жовтня. У першому вона назвала просвітян МАРТИНЕНКО, Т.Т., БЕНЬКО А.І., ІННОКОВУ А.А., надавши їм самих негативних характеристик з точки зору радвлади, а у другому подала, на її думку, коротку характеристику самої організації:
"Просвіта" це фашистсько - націоналістична організація, до якої приймали тільки українців. Коли подала заяву вчителька ТОРОГАНЕСОВА Е.И., то ГРАХОВЕЦЬКИЙ заявив, що приймають лише українців. Ця організація мала на увазі виховувати молодь в націоналістичному дусі, розвести ворожнечу між націями, розбити спаяність народів СРСР.
Німці давали всі плани і вказівки, як працювати. Було спеціально видано брошуру під заголовком "Основні принципи навчання" на допомогу вчителеві. Німці вважали себе, як вища раса народності, проводили агітацію і пропонували це розповсюджувати через членів "Просвіти", що українці є далекі родичі німців, трудолюбиві, багато чого запозичено від німців, як-то святкування ялинки і інше, і що німці найкраще поважають українців і вони в першу чергу повинні за це відплачувати своєю працею для німців. «Просвіта» часто збирала збори і ставила собі якісь завдання, були виступи.
Спеціально було встановлено, що кожен член "Просвіти" повинен чимсь допомогти для проведення національної пропаганди. А саме всі члени "Просвіти" повинні зробити доповідь на зазначені теми які вироблялись верховними особами і роздавались членам "Просвіти".
Особливо часто виступав ВЕСЕЛОВСЬКИЙ і проводив націоналістичну політику.
До цього прикладаю брошуру "Основні принципи навчання"

13.10.1943 р.
"Соловйова"

Задля розробки широко розгалуженої, на думку чекістів, української націоналістичної організації було завербовано декілька осіб, що діяли під псевдонімами "Петрова", "Степанов", "Невская", «Тургенєва». Як правило це були рядові вчителі, що далі встановлення місця проживання розшукуваних просвітян не пішли, тому ми і не називаємо їх прізвищ.
Але не всі ставали юдами…
Ми маємо в своєму розпорядженні рапорт старшого лейтенанта міліції ЦУПІКОВА про фактичний саботаж щодо видачі документів кооперативу "Просвіта" з боку одного із його керівників ПАРХОМЕНКА Петра Пимоновича. На пропозицію опера видати списки організації, ПАРХОМЕНКО, прикинувшись дурником, віддав ЦУПІКОВУ список із 28 осіб працівників типографії на отримання борошна. Зрозумівши, що він пошився в дурні, і зазначивши в рапорті, що ПАРХОМЕНКО не може бути використаний у якості донощика, ЦУПІКОВ прохав своє керівництво дати "дальнєйшиє указанія" щодо кандидата на ув'язнення. Але старшому лейтенантові не повезло. Поки два місяці тягнувся розгляд рапорту, 16 травня 1944 р. Петро ПАРХОМЕНКО помер. Йому вдалося вийти чистим і не стати черговою жертвою або черговим "стукачом".
Слідство над заарештованими Дмитром ГРАХОВЕЦЬКИМ та Юрієм ОНИЩЕНКОМ не дало чекістам нових імен. Розкрити організацію ОУН (б) їм не вдалося. Ба, вони навіть не здогадувалися про її існування до 1945 року. Справа "Просвіти" Слов'янська вважалася завершеною. Лишень довгий язик Олександра ГЕЛЕТЬКА, що мав дурість спочатку розпатякати про організацію, сидячи в таборах, а потім, клюнувши на чекістську агентурно-оперативну комбінацію, відкрив нову серію в історії знищення українського патріотичного активу Слов'янська.
14 квітня 1945 року Оперативним відділом Кривощоківського табору м.Новосибірська за контрреволюційну терористичну діяльність в цьому таборі був заарештований з/к ГЕЛЕТЬКО Олександр Олексійович.
На слідстві, окрім проведення контрреволюційної діяльності і створення в таборі антирадянської організації, що вилилося у спробі зв'язатися з емігрантською групою "Спасение России"(а така справді існувала на той час в м. Харбіні) та утворенням сталого зв’язку між таборами Сибіром і Харбіном, виплили інші (не менш цікаві) обставини стосовно зв’язків ГЕЛЕТЬКА з Україною. Знаходячись в ув'язненні, О.ГЕЛЕТЬКО спробував протягом 1944-45 рр. зв'язатися через свою знайому в Слов'янську Ольгу ДІЦЬКУ із членами "Просвіти", які на його думку, продовжували боротися за Самостійну Україну і не були розкриті органами НКВД.
Розповідаючи своїм друзям про зв'язки на Україні, ГЕЛЕТЬКО особливу увагу звернув на факт повернення у Слов'янськ з концтабору, куди його запроторили німці, лікаря А.К.М’ЯКУШКА. ГЕЛЕТЬКО стверджував що М’ЯКУШКО - старий український діяч періоду петлюрівщини і гетьманщини. Він створював "Просвіти" ще у 1917-18 рр., був активним поборником Самостійної України, членом ОУН, співорганізатором "Просвіти" в Слов’янську. Головне, що зацікавило НКВД зі змісту розмов ГЕЛЕТЬКА, - твердження останнього, що повернення М’ЯКУШКО до Слов'янська пов'язане з продовженням діяльності оунівського підпілля в Донбасі.
Не треба пояснювати, який дарунок зробив своїми розмовами Олександр ГЕЛЕТЬКО "органам". Слідча машина запрацювала «на повну катушку». Із в'язня вибили все: про підпільну українську організацію Дніпропетровського медичного університету, в яку начебто завербував ГЕЛЕТЬКА його однокурсник Григорій БОРТНИК, і що начебто сам ГЕЛЕТЬКО залучив до неї мешканців Дніпропетровська Ф.Г. ПРОБИЙ-ГОЛОВУ та Леоніда ГОЛУБА в середині 1937 року (це в самий "урожайний" рік репресій в Радянському Союзі!), але головне – ГЕЛЕТЬКА змусили дати свідчення проти фігурантів справи Слов'янської "Просвіти", яких саме у цей час розробляли як українців, підозрюваних у належності до ОУН.
О.ГЕЛЕТЬКО назвав членами правління товариства С.ПОСУНЬКА, Ю.ОНИЩЕНКА, С. ПОТЄХІНА (співредактора "Донецької газети"), ЧЕРНЯВСЬКОГО (особа не встановлена), підтвердив причетність до організації ВОЛОШКА Андрія (лікаря), Савелія ШЕВЧЕНКА (вчителя школи № 2, лектора на курсах для учнів 8-10 класів), КВІТКУ, ОЛЕКСАНДРОВУ.
Також в ході слідства виявилося, що Олександр ГЕЛЕТЬКО передав через особу, яка не була встановлена, 5 листів на Україну. Три з них було призначено мешканцям Слов'янська: Клавдії КВІТЦІ, А. М’ЯКУШКОВІ, С.Л. ПОСУНЬКУ, й два - до Дніпропетровська: своєму братові Павлові ГЕЛЕТЬКОВІ і Григорію БОРтНИКУ.
Слідство йшло неспішно декілька місяців. За цей час у Слов'янську обставини докорінно змінилися . Треба зазначити, що міськвідділ НКВД з невідомих причин працював над свідченнями ГЕЛЕТЬКА, що пересилалися з Новосибірська до Слов'янська, дуже повільно. Та й чого їм власне було поспішати? Багатьох просвітян було засуджено ще 1944 року (зокрема, - Д.ГРАХОВЕЦЬКОГО та Ю.ОНИЩЕНКА), на С. ПОСУГЬКА і С. ВОЙТЕНКА місцева агентура вже надала інформацію, інші (як, наприклад, О. Олександрова) були мобілізовані і зникли у вирі війни. До речі, долю сестер ОЛЕКСАНДРОВИХ (Олени Миколаївни - лікаря, відповідальної за збір членських внесків у "Просвіті", та Марії Миколаївни - шкільної вчительки) авторові так і не вдалося встановити. А одна з головних фігурантів справи - Квітко Клавдія Миколаївна - після тяжкої хвороби померла влітку 1945-го в самий пік розвитку подій. А мертвих до в'язниці посадити не могли навіть чекісти.
В цьому ряду одинокою фігурою лишилася постать лікаря Артема Калістратовича М’ЯКУШКА, за яким НКВД вело нагляд ще з початку 30-х рр. Але М’ЧКУШКО вів себе надзвичайно обережно, матеріалу на себе не давав та так і лишився під наглядом, але на волі, майже до самої смерті. Ретельно розроблена операція, що розтягнулася по території між Україною і Сибіром на Слов'янському відтинку для чекістів, закінчилась майже нічим у сенсі нових присудів щодо членів 'Просвіти" і ліквідації осередку ОУН (б).
Варто сказати на закінчення цієї історії ще декілька слів. ГЕЛЕТЬКУ, на відміну від своїх побратимів із "Просвіти", повезло менше. Після жахів табірного слідства він отримав новий строк. Смерть СТАЛІНА його звільнила, як і багатьох інших. 1958 року Олександр звернувся в прокуратуру з проханням переглянути новосибірську справу. У ході перевірки виявилось, що замість зв'язку з Харбіном та емігрантською організацією "Спасение России" Олександру ГЕЛЕТЬКОВІ табірний опервідділ "організував" зустріч зі своїм агентом, який і спровокував останнього на листи в Україну, мотивуючи це тим, що в нього є людина, яка передасть їх адресатам. Стало відомо також, що копії цих листів акуратно лягали в табірну справу в'язня, яку вів опервідділ паралельно з оперативною комбінацією по виявленню небезпечних елементів в середовищі політв'язнів.
Олександра ГЕЛЕТЬКА реабілітували з формулюванням за недоведеністю звинувачення. У тому ж 1958-му його реабілітували і по справі 1943 року. До 1991 року він залишався єдиним із членів товариства "Просвіта" Слов'янська, реабілітованим ще до падіння комуністичного режиму в СРСР. Однак О.ГЕЛЕТЬКО все ж таки «від гріха подалі» виїхав до Білорусі, де прес на оунівців був не таким щільним. Це врятувало його від переслідувань в подальшому з боку органів КГБ СРСР (Джерела: карна справа О.Гелетька 1943 року - Полтавське СБУ, карна справа О.Гелетька 1945 року - ФСБ м.Новосибірськ, "Список по учету:" - архів автора).
Олександр ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ,
дослідник національно-визвольного руху на Донеччині, діяч українського націоналістичного руху. В національному русі – з 1989 року. В 1992 – командир Донецької Крайової команди УНСО. Один з організаторів Маяцьких подій 1993 року. Живе в Билбасівці Слов’янського району Донецької області.

(У скороченому вигляді)