PP

     П`ятниця, 22.02.2019, 01:01


вихід | Гість | "Гості" Гість | RSS 

 


Головна » Статті » СТАТТІ ВІД ПРОСВІТИ » Просвіта під багнетом

«Просвіта» під багнетом (Продовження) НІМЕЦЬКІ Й РАДЯНСЬКІ "СЕКСОТИ" В "ПРОСВІТІ"
Відділ НКВД по м. Слов'янську та опервідділ залізничної станції міста залишив велику мережу своїх агентів в районі, місті та селищі Ново-Слов'янськ. З 276 агентів залишених в області для проведення розвідувально-диверсійної роботи на Слов'янськ припадало 49 осіб, частину яких було прикріплено до 5 резидентів, а частина діяли як агенти-одинаки. З цього числа агентів двоє утримували конспіративні квартири.
Окремо, обласний Секретно-політичний відділ НКВД залишив 14 особливо цінних агентів для проведення розвідувальної, деморалізаційної та диверсійної роботи на території області, що мали лишень особистий зв'язок із зафронтовою резидентурою. Про них не знав ніхто, окрім керівництва Сталінського обласного НКВД. Серед цих 14 осіб був один слов'янець - колишній настоятель Свято-Троїцького собору РУЖИЦЬКИЙ Костянтин Іванович, 1888 р.н., українець, безпартійний, працював у Слов'янську. Агентурне псевдо - "Слов'янський". Отже, більше ніж 1/6 всієї обласної агентури залишеної НКВД, припадала на наше місто (50 з 276 осіб).
Звичайно, в таку широко розкинену сіть зразу потрапило багато представників окупаційних органів включно з міської управи. Так, на посаду директора театру імені Т.Г.ШЕВЧЕНКА (колишній російський міський ім. В.МАЯКОВСЬКОГО) було призначено радянського агента "ПАШКОВСЬКОГО - в житті ЛЮЦИНСЬКОГО Йосипа Гнатовича, 1905 року народження, українця. "ПАШКОВСЬКИЙ" пробув на цій посаді близько 10 місяців. В його руках були особисті картки на всіх артистів, також він мав близький контакт з Петром ШИНКАРЕМ - головою відділу народної освіти і керівником місцевої організації ОУН (б). Його долю після війни встановити не вдалося, але до приходу в лютому 1943 року радянських військ дожити ЛЮЦИНСЬКОМУ - ПАШКОВСЬКОМУ пощастило. Судячи з того, як було почищено театр після закінчення війни, "товариш" свою справу виконав добре.
Іншим цінним "кадром" радянської резидентури був агент "ХИПУН" – з моральних міркувань його прізвище автор не називає, бо у Слов'янську живуть його родичі. "ХИПУН" народився 1899 року в нашому місті, був добрим спортсменом, 1940 року завербований НКВД. Перед війною працював у міській раді та Вчительському інституті. 1942 року потрапив на території Красного Лиману в оточення. Знаючи добре викладача педінституту Сергія ВОЙТЕНКА, встановив контакт з останнім, був призначений на посаду голови сільськогосподарського кооперативу Олександрівського району. Пробув на цій посаді до приходу радянських військ. Після встановлення контакту з радянською резидентурою, подав інформацію про структуру, особистий склад та характеристики на співробітників окружного сільськогосподарського кооперативу та особисто його керівника С.ВОЙТЕНКА Після війни працював у навчальних закладах міста. Помер у 70-х роках, похований у Слов’янську.
Але по праву кращим радянським агентом в окупованому Слов'янську можна вважати "отця звєздонія" Костянтина РУЖИЦЬКОГО - настоятеля Свято-Троїцького собору, священика Російської православної церкви. Йому довіряли всі: німецька адміністрація, українські націоналісти, цивільна адміністрація на чолі з бургомистром С. ВИНОГРАДОВИМ. І якби не колишні співробітники радянських спецслужб, так би товариш РУЖИЦЬКИЙ і лишився в історії таким собі "гнаним та переслідуваним" батюшкою. Варто навести його повну автобіографію, складену вже в наші часи російськими дослідниками.
«СВЯЩЕННОИСПОВЕДНИК ПРОТОИЕРЕЙ Константин Иванович РУЖИЦКИЙ. родился в 1888 году в селе Мальчицы Волынской губернии в семье псаломщика. В 1906 году окончил Мелецкое духовное училище. В 1912 году - Волынскую духовную семинарию. В 1916 году - Московскую духовную академию, со степенью кандидата богословия. Тема кандидатской работы: «Учение Святых отцов и церковных писателей о материи». В 1916 году рукоположен в священнический сан. В 1916- 1919 году - был законоучителем и преподавателем латинского языка в средних учебных заведениях города Славянска. Предполагаем, что он служил в Троицком соборе до его закрытия в 1926 году. После революции вел активную борьбу с «живоцерковниками». Из документов ОГПУ известно, что «... в 1922-1923 гг. в Славянске священники РУЖИЦКИЙ, ПЕТРОВ, ДАНИЛОВ, ШЕПИЦКИЙ создали организацию под названием «Бахмутское епархиальное управление для борьбы с представителями «живой» церкви». 24 февраля 1924 года указанная организация была ликвидирована, руководители таковой были арестованы». В 1926 году разрушили колокольню, а в Соборе разместили кинотеатр. Отец Константин начал работать бухгалтером. В 30-х годах в Славянске были популярны диспуты на тему «Есть ли Бог?», на один из них был приглашен отец Константин, после его блестящего выступления у организаторов диспутов больше не возникало желания приглашать батюшку. С 1941 г. по 1943 год - служил в Троицком соборе настоятелем. 1 июля 1942 года в Троицком соборе состоялось заседание монашествующих под председательством протоиерея Константина, на котором было принято решение об открытии Святогорской обители на правах прихода. Первая братия прибыла в обитель 5 июля. Во время оккупации отец Константин вместе с отцом Александром БАЗИЛЕВИЧЕМ, оказывали помощь подпольному госпиталю, где лечили наших раненых воинов, а затем снабжали документами и переправляли через линию фронта или к партизанам. Хирургом этого госпиталя работала невестка отца Александра - Лилия Кузьминична. Когда во время оккупации немцы, заходя в Собор, спрашивали у священников: «За кого молитесь?», ответ был таков «За победителей!». Отец Константин открыто молился за победу Русского оружия, об этом рассказывали очевидцы. В 1943 году после освобождения г. Славянска, протоиерей Константин был переведен в г. Киев, затем назначен настоятелем Владимирского кафедрального Собора и управляющим делами Украинского Экзарха. В 1946 году был делегатом на Львовском церковном соборе и выступал на нем с докладом (Там він допомагав нищити вже Українську греко-католицьку церкву - автор). С 1948 г. по 1949 г. преподавал греческий язык и психологию в Киевской духовной семинарии. С 1951 года ректор Московской духовной академии, и был преподавателем нравственного богословия. В 1960 году получил степень магистра богословия и звание профессора, с этого времени является председателем Учебного Комитета при священном Синоде. Протоирей Константин был награжден всеми наградами, доступными протоиерейскому сану, был награжден орденом Святого князя Владимира, медалью «За доблестный труд в Великой Отечественной войне», орденами ряда поместных церквей. 18 ноября 1964 года протоиерей Константин РУЖИЦКИЙ скончался на 77 году жизни. Отпевание почившего 20 ноября возглавил митрополит Пимен (впоследствии Патриарх). Похоронен в г. Киеве на Святошинском кладбище».
Та є й неофіційна біографія цього церковного діяча РПЦ. Завербований приблизно у 1923 році, коли був заарештований Слов'янським відділом ГПУ у лютому того ж року при ліквідації «Бахмутского епархиального комитета по борьбе с «живой» церковью». Незабаром був звільнений. В 30-х роках неодноразово згадувався у свідченнях заарештованих місцевих священиків, зокрема Данила БАБИЧА з селища Билбасівка. Не дивлячись на те, що НКВД мало свідчення про таємне відправляння ним церковних треб, навіть в пік репресій 1937 р., до в'язниці не потрапив. Агентурні заслуги 30-х нам невідомі, а ось про те, як відслужила ця людина після повернення 1943 року НКВД до Слов'янська своїм давнім господарям, здогадатися не важко навіть при побіжному ознайомленні з рухом нагору по церковній ієрархії одразу після закінчення війни. Костянтин РУЖИЦЬКИЙ мав добру репутацію серед керівництва просвітян і, схоже, саме він читав лекцію про історію та походження релігії на засіданні товариства. Семен ПОСУНЬКО назвав його в числі найбільш активних українських націоналістів у Слов'янську. Цікаво, які звіти в «Рабочем деле» агента «Славянского» зберігаються у фондах Федеральної служби безпеки Росії? Які ще таємниці періоду перебування на окупованій німцями території назвав «батюшка» своїм духівникам від товариша БЕРІЇ? Пліч-о-пліч з радянською агентурою діяла і німецька. Той факт, що в кінці 1942 р. німців надзвичайно турбувала тема списків товариства «Просвіта», постійні допити ПОСУНЬКА в СД, поліції, міській управі, звинувачення з боку німців, що «Просвіта» наводнена колишніми комуністами і комсомольцями, зайвий раз підтверджує її розробку місцевим СД та відділенням абвергрупи 203.
Архіви поліції та абвергрупи при першому вступові в лютому-березні 1943 р. найвірогідніше потрапили до радянської розвідки і були вивезені в глибокий тил, а згодом - до Томська, де зберігаються архіви СМЕРШу. Звичайно, Томський архів нам недоступний. Проте ще донедавна архів Донецького СБУ був ліберальним щодо користування своїми документами і завдяки цьому німецька агентура все ж таки частково засвітилася. Так, згідно карної справи на агента розвідувальної команди 43043 ШКАРУПИ Д.І. на зв'язок із офіцером цього відділу ПЕТРОВСЬКИМ (скоріш за все, псевдонім) у Костянтинівку приїздив ШИНКАР Петро Михайлович - керівник Слов'янської «Просвіти» і водночас голова організації ОУН(б) в місті. Відомо, що така зустріч відбулася влітку 1942 р. і відбувалася вона виключно конфіденційно. Вірогідно, Петро ШИНКАР мав агентурні контакти з якоюсь із німецьких розвідувальних служб. Підтвердженням цього служить факт звільнення в кінці липня - на початку серпня 1943 р. його з тюрми СД міста Горлівки. Натомість, всі інші оунівці зі Слов'янська, як то М’ЯКУШКО, ПОСУНЬКО, ЧЕРНИК були вислані до Дахау та інших німецьких таборів. Практика вербовки задля «даху» існувала у той період на всій території окупованої України. Так, зокрема, агентами Маріупольської ДКС було декілька оунівців, у тому числі, - працівник районного земельного управління ГОНТАРЬ (ГОНТАРЄВ), а агентом зондеркоманди 10-А, потрапивши у безвихідь, став голова «Просвіти» Маріуполя Андрій ІРІЙ-АВРАМЕНКО.
Зі слів керівника оунівського підпілля Донеччини Євгена СТАХІВА відомо, що керівництво обласного проводу ОУН(б) встановило сталий контакт із заступником юзівського обласного СД Яковом ГРАФОМ і що подібні факти оперативних контактів мали місце у Волновасі, Костянтинівці та в деяких іншим містах області. Також німецьким агентом у «Просвіті» можна вважати особистого інформатора заступника бургомістра В.ОЛЕШКЕВИЧА, зав. чоловічого відділу Біржі праці В.І ЖУКОВСЬКОГО. Ця людина, згідно свідчень ОЛЕШКЕВИЧА, працювала особисто на нього, а вже добута ним інформація йшла в управу. Про ЖУКОВСЬКОГО відомо небагато. Уродженець Слов'янська. Працював у харківських вузах. У 1937 р. був арештований органами НКВД. На момент вступу німецьких військ перебував у Харкові, де обіймав посаду на Біржі праці. В жовтні 1942 р. переїхав до Слов'янська, де зайнявся аналогічною Харкову роботою. 27 лютого 1943 р. був арештований НКВД і пропав безвісті. Що саме він передавав ОЛЕШКЕВИЧУ про роботу «Просвіти», де він брав активну участь, невідомо.
Такою в розрізі постає картина (далеко неповна) інфільтрації ворожої агентури німецьких і радянських спецслужб до української організації на прикладі одного міста.

Олександр ДОБРОВОЛЬСЬКИЙ, дослідник національно-визвольного руху на Донеччині, діяч українського націоналістичного руху. В національному русі – з 1989 року. В 1992 – командир Донецької Крайової команди УНСО. Один з організаторів Маяцьких подій 1993 року. Живе в Билбасівці Слов’янського району Донецької області.

(У скороченому вигляді. Далі буде)

Категорія: Просвіта під багнетом | Додав: pprosvita (14.06.2010)
Переглядів: 964 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: