PP

     Вівторок, 22.08.2017, 15:08



вихід | Гість | "Гості" Гість | RSS 

 


Головна » 2015 » Лютий » 16 » Засоби масової одурманізації: звідки вони беруться і як з ними боротися
14:04
Засоби масової одурманізації: звідки вони беруться і як з ними боротися

Те, що російська пропаганда – штука кепська і небезпечна, українцям давно відомо. Однак «раби хунти», «розіп’яті хлопчики», «роздерті снігурі» та інша «кисельовщина» – це тільки верхівка айсберга. Насправді російська влада з дезінформацією як власного населення, так і всього світу працює набагато акуратніше. Робота, можна сказати, високопрофесійна. І щоб не втрапити на гачок, читачам, глядачам і слухачам потрібно бути дуже уважними. Особливо це стосується української діаспори – на те, щоб її приспати, РФ витрачає чималі гроші.
Найочевиднішим прикладом роботи російських «засобі масового одурманювання» була, і, на жаль, і досі є Україна. Один із найразючіших прикладів – газета «Вєсті». Проросійська, а відтак – відверто антиукраїнська, вона неодноразово зазнавала критики з боку більшості українських політиків, але от біда – ніхто з нею нічого зробити не може. .Заснував її на «російські інвестиції» колишній редактор газети «Сегодня» (котра належить Рінату АХМЕТОВУ) Ігор ГУЖВА у 2013 році. Ставка журналіста в газеті становила 1000 доларів, тому до колективу швиденько перейшли не тільки купа працівників газети «Сегодня», а й журналісти з інших цілком поважних медіа. З цього вже видно масштабність підходу «російських інвесторів» до справи: переманити професійних журналістів і змусити їх працювати проти України на безкоштовну кольорову щоденну газету. Редакція «Вєстєй» стверджує, що тираж видання – 350 тисяч щодня. У Києві, Донецьку, Харкові, Одесі, Дніпропетровську, Кривому Розі, Маріуполі, Запоріжжі, Сімферополі, Севастополі газета поширюється безкоштовно. Ба більше – біля метро у Києві за нею регулярно стоять черги. Досі в Україні жодна партія, жодна політична сила, жоден олігарх, жодна громада не спромоглися на видання україномовної проукраїнської безкоштовної кольорової професійної газети. Про щоденну – взагалі і мови нема.
А росіяни розщедрилися. Щоправда, з документів, котрі були знайдені в «Межигір’ї», з’ясувалося, що до фінансування газети був причетний олігарх Сергій КУРЧЕНКО. Однак після втечі ЯНУКОВИЧА Курченко теж зник з України, в травні його було оголошено у міжнародний розшук через підозри у відмиванні коштів, формування первинного капіталу угруповання шляхом привласнення грошових коштів, майна клієнтів, а також фінансування сепаратизму на півдні та сході України. Однак КУРЧЕНКО втік, а газета «цвіте і пахне». Щоправда, в тому ж таки травні 2014 року в редакції газети «Вести» відбувся обшук, а податкова міліція заблокувала рахунки ТОВ «Вісті Мас-Медіа» та Ігоря ГУЖВИ, яким інкримінувалися фіктивне підприємництво, відмивання доходів та ухилення від сплати податків. Досудовим розслідуванням встановлено, що на рахунок ТОВ «Вісті Мас-Медіа» від фіктивної фірми надійшли кошти у сумі 93,6 мільйона. Гривень, які потім були легалізовані. Але от біда – вже в червні про згадані злочини раптом всі забули. Газета виходить і далі. Однак є одне цікаве «але».
Останнім часом газета трохи збавила оберти в політичному «цькуванні» України. Наголос з політики перемістився на суспільно-культурну тематику. Ніби на перший погляд все пристойно. Але деталі… Наприклад, як зауважує журналіст Денис КАЗАНСЬКИЙ, у статті «Донецький аеропорт став фактором геополітики», автор кілька разів повторює кремлівську версію про те, що по центру Донецька стріляють з аеропорту, хоча доказів цьому немає ніяких, і навпаки, вже розібрали, що снаряди летіли з протилежного від аеропорту боку, якщо судити за кутом їх входження в асфальт.
В статтях про війну цитуються неперевірені джерела, версії російської пропаганди подаються як «альтернативне джерело інформації», донецького терориста Олександра ЗАХАРЧЕНКА поважно називають «Главою ДНР» (саме так – з великої літери), ну, і так далі. І все це – на фоні доволі цікавих матеріалів про освіту, культуру, медицину, економіку. Читача «чіпляють» на корисну і цікаву інформацію – а вже з нею «доважують» точку зору Кремля або ж проросійських терористів зі Сходу – ніби так і має бути.
Якби щось подібне відбувалося в Росії – газету б закрили за підтримку тероризму ще до виходу першого номера. Принаймні, сайт «Кавказцентр», котрий висвітлює точку зору чеченських повстанців, був змушений ховати свій домен по всьому світу, а журналісти, матеріали котрих цей сайт передруковував, досі в Росії є небажаними гостями. В Україні ж газету «Вєсті» з її «альтернативною точкою зору» досі чемно терплять.
Радіо «Вєсті», яке належить тому ж ГУЖВІ, частенько запрошує цілком поважних людей, добрих експертів. Особливо тих, котрі не є дуже популярними у чинної влади. Люди йдуть на ефір, бо хочуть хоча б так донести інформацію до широкої аудиторії. А радіо, разом з думками експертів, потихеньку просовує і свою цілком зрозумілу точку зору. Ще цікавішою є робота щоденної газети «Сегодня», котра належить холдингу Ріната АХМЕТОВА «Систем Кепітал Менеджмент». Щоденний тираж газети – 155 тисяч примірників. Донедавна навіть середня ланка журналістського менеджменту газети вважала, що видання, попри критику української влади та антиукраїнські колонки відвертого і послідовного українофоба Олеся БУЗИНИ, у війні з Росією підтримує-таки Україну. І тут раптом Олесь БУЗИНА стає шеф-редактором газети. Хто не знає, БУЗИНА – це та людина, котра навіть Генпрокуратуру України (а ГПУ, як бачимо, – дуже ліберальна структура) змусила визнати, що його творчість (зокрема, - книга «Вурдалак Тарас ШЕВЧЕНКО») розпалює міжнаціональну ворожнечу. Подейкують, що батько БУЗИНИ був офіцером 5-го (ідеологічного) управління КДБ УРСР. Сам Олесь БУЗИНА заявляє, що «його кредо – повернення Російської імперії». Відтак з приходом у керівне крісло такого «цінного спеціаліста» газета «Сегодня» почала активно вживати слово «Новороссия», а поряд з думками українських експертів давати «версії» експертів, котрі, за дивним збігом, збігаються з точкою зору Кремля. Для прикладу, обстріл маршрутки під Волновахою подається за версією терористів (котрих газета по-доброму називає сепаратистами). Мовляв, автобус стояв далеченько від зони ураження «граду», що спричинило версію, що це була, цитую, «провокація українських солдат, котрі скористалися обстрілом і підірвали біля автобуса міну, щоб звалити наслідки на деенерівців». І все це – на фоні різних цікавих і навіть корисних новин – від того, як виростити городину на балконі, до особистого життя Ді КАПРІО та РІАННИ.
Тобто стратегія вимальовується доволі чітка: на важливі питання уваги не звертати, чимпоменше - політики, чимпобільше - цікавого і розважального. А в крихти політики – обов’язково хоч десь, та й всунути точку зору Кремля і терористів. Мовляв, ми ж мусимо бути об’єктивними. І таким чином відверту брехню подають як «альтернативне джерело інформації, яке має право на існування». Незважаючи на те, що це «альтернативне джерело» вже позбавило права на існування, а точніше кажучи – цинічно вбило кілька тисяч українців.
Ще гірші справи – на українському телебаченні. Відразу після новин з фронту, трауру і похоронів українцям вмикають серіали про російських мєнтів, військових і бандитів. Ліпше би вже «Рабиню Ізауру» пустили. А так в людини, в котрої цілий день в хаті працює телевізор, мусить або когнітивний дисонанс початися, або мізки логіку вимкнуть. Тут от репортажі з війни з Росією – а тут вже кіно про героїчних російських військових. І як би людина не хотіла, але для мізків серіал буде більш достовірним джерелом інформації, ніж новини. Хоча б тому, що в серіалі російська точка зору втовкмачується «тихою сапою», і не прямим текстом – а зображенням вчинків і життєвих ситуацій, з яких мозок вже «сам» робить висновки. Тобто людина поволі адаптується до російської пропаганди, і те, що здавалося б дивним людині, котра не має такого постійного джерела інформації, для неї вже є більш-менш помірним. Все точнісінько так, як у всім відомій байці про те, як зварили жабу – воду підігрівали потроху, жабі було ліньки вистрибувати, вона сподівалася адаптуватися… «Розважайлівка» відсовує важливі питання на задній план – а тоді раптом виявляється, що виробники «розважайлівки» привозять у твою країну «гради» і починають з них стріляти…
І навіть «гради» не можуть змусити українське суспільство таки нарешті взятися за ті «засоби масової одурманізації». Всі тільки ходять і бідкаються. Мовляв, он закриють «Вєсті» – а що ж люди читати будуть? Та й взагалі – як їх закрити, адже навіть ГПУ не може зловити ті газети на антиукраїнській пропаганді? Ніби та пропаганда є, а ніби й немає…Тим часом відомі медіа-експерти криком і ґвалтом закликають владу дозволити рекламувати в ЗМІ алкоголь, тютюн і ліки, що не вимагають рецептів - аби, мовляв, ЗМІ вижили в час війни і кризи. Панове, вам мало того, що й так кількість громадян в Україні через війну і економічну кризу зменшується, то ви хочете ще й своєю рекламою читачів догробити? І чомусь жодному «медіаексперту» не приходять у голову прості і банальні речі. Що для того, щоб громада була морально здоровою, їй необхідні якісні ЗМІ. Тому бізнесмени, які насамперед зацікавлені в тому, щоб громада була морально здоровою, повинні ці якісні ЗМІ підтримувати. І думати, куди давати рекламу. Бо, як доводить новітня історія України, на окупованих землях бізнесу не побудуєш. Якби на Донбасі були якісні ЗМІ, а не «розважайлівка» з російською пропагандою, російським ФСБшникам не було б за що вчепитися, їх би здали в СБУ на другий день роботи. І бабусі не стояли б із плакатами «ПУТИН, введи войска». І тих ФСБшнків, які намагалися за бабусь ховатися, самі бабусі і скрутили б, ще й до міліції дотягли б.
Реклама в якісних ЗМІ – це не тільки спосіб популяризації свого товару, це ще й підтримка здорового морального духу громади, вміння громади тверезо мислити і оцінювати ситуацію. І це є найліпший спосіб захистити свій бізнес і найкраща стратегія довготермінового інвестування грошей. Коли рекламодавець вкладає свої кошти в «розважайлівку» – так, він отримає прибуток в короткотерміновій перспективі. Але громада, котра звикла жити «розважайлівкою», не зможе захистити ні сама себе, ні своїх бізнесменів. Відтак і питання існування ЗМІ, котрі використовують російську пропаганду, теж порівняно просте: перекрити потік фінансування з Росії, а в Україні – тиснути на місцевих рекламодавців, котрі своїми грішми ці ЗМІ підтримують.
З подібними проблемами свого часу мусіла давати раду Литва, і от що радять українцям литовські спеціалісти:
«Як інструмент пропаганди, Росія намагалася перебрехати історію Литви. Навіть про події 13 січня 1991 року, коли сталася «кривава неділя», російські пропагандисти нам же розповідали, що це литовці самі своїх розстріляли. Я вже не кажу про те, що, мовляв, в 1940 році ми самі попросилися у СТАЛІНА в Радянський Союз. Але ми почали на це реагувати... На грубу пропаганду ми реагували грубо: закривали їхні канали. Отримали від європейських організацій чимало обурень, мовляв, це зазіхання на свободу слова. Ні, друзі, пропаганда – це не свобода слова. Але це лише видима вершина айсберга інструмента пропаганди. Це той шматок, який ми бачимо, і з яким боремося. Але ж є ще інші засоби. Кремль воює за наші голови не лише відкрито, а й через наші ж корупційні канали. І це дуже велика загроза. Скажу відверто, я не стільки боюся російської пропаганди на російських каналах, скільки такої ж інформації – на наших. А вони через громадські організації, політичні партії активно знаходять литовськомовні корупційні медіа. І співпрацюють із ними. А це – важче розпізнати. Наші спецслужби фіксували факти, коли немалі гроші для найрізноманітніших завдань та впливів з’являлися з Росії на наших каналах.
Інформаційна війна – це не лише війна проти Литви чи України. Більша проблема– атаки на західний світ. Чому більша? Бо вони, на відміну від нас, не можуть розпізнавати пропаганду, адже не мають на неї імунітету. І тим більше, - вони не можуть з нею боротися. Тому сьогодні треба говорити про глобальну інформаційну війну. Литва на європейському рівні вимагає переглянути стратегію інформаційної безпеки Європи. Зокрема, - ми просимо ЄС чітко розрізняти свободу інформації та пропаганду. Ми повинні спільно потурбуватися про те, як, очистивши наші з вами голови від пропаганди, боротися з цим злом у глобальних масштабах», – розповідає в інтерв’ю газеті «День» депутат Сейму Литви, екс-прем’єр-міністр Литви Андрюс КУБІЛІУС..
І тут ми доходимо до найважливішої проблеми: зараз Росія активно взялася за інформаційну атаку на західний світ, і зокрема, – на українську діаспору. За вже відомою стратегією, намагатимуться відвертати увагу від війни в Україні на «розважайлівку», використовуватимуть авторитетних українських громадян, котрі втомилися від війни, або ж загалом мають точку зору «та навіщо мені той Донбас, най забирають, держава не збідніє». А коли аудиторія звикне, – дивись, можуть і про «Новоросію» почати… Тому як би не хотілося забути про війну, – не маємо права. Хоч як би ми не втомилися, але ми мусимо підтримати Україну. Без допомоги української діаспори, Литви, Естонії, Польщі, всіх, хто має імунітет до російської пропаганди, у цій війні не переможеш. Мусимо згуртуватися і дати відсіч ворогу. На карті не тільки Україна – а й ціла планета. Мусимо триматися. І мусимо пильно зважати на те, що ми дивимося, слухаємо, читаємо. Мусимо уважно ставитися до того, кого ми підтримуємо своєю увагою, своєю рекламою, своїми матеріалами. Ворог хитрий і наполегливий. І якщо економічна криза в Росії поглиблюватиметься, то цілком можливо, що не тільки в Україні російські ЗМІ намагатимуться випросити рекламні бюджети у підприємців. Тому потрібно бути дуже і дуже уважними: щоб не вийшло, що «за наше жито нас же і бито». Ворог – хитрий, але ми маємо багатий досвід. Тож будьмо пильні – і разом переможемо.

Марина ОЛІЙНИК, Київ. Спеціально для “Час і Події”, 5 лютого 2015 року
http://www.chasipodii.net/article/14676/

Переглядів: 201 | Додав: pprosvita | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: