ПОЕТИЧНИМ РЯДКОМ
ТІ З ЧИСЛА наших читачів, які цікавляться справжньою поезією і цінують глибоке за змістом слово українських майстрів слова, уже зустрічалися на сторінках газети з віршами молодої поетки Наталі ФЕДЬКО із Межової, що на Дніпропетровщині. Та хоч вона й молода, але вже неодноразово зіштовхувалася з великими труднощами і втратами, переосмислила пережите і вклала свої ті переживання у п’ять виданих поетичних збірок. А того, що написане після них, вистачить ще не на одну.
У цьому числі ми публікуємо її особливі вірші, бо вони – про те, ччим засмучена і чим живе сьогодні Україна-ненька, яка змушена посилати на смерть своїх світлих дітей, які стають героями. Що боряться зі світовим злом, котре втілилося нині у агресивну й підступну Росію і загрожує не тільки нам, не тільки Європі, а всьому людству на планеті.

Воїнам Добра
Когось розчулив мій сумний Пегас,
І ви прийшли, щоб глянути на мене.
Світ збожеволів. Як тепер – БЕЗ ВАС?!
В обійми Неба просяться знамена.

І як з цим жити?! Вдерлася війна
В мій світ бентежний. Лячно стало Музі.
Я всім Героям винна. Я сумна,
Бо не діждалась вас калина в лузі.

І тихі ріки, й парки, і сади
Своїх синів загиблих НЕ ДІЖДАЛИСЬ.
А ворог сіє брехні, як завжди:
«Мы ни при чем», «мы с миром», «мы старались».

Земля зітхає: «Я ще доживу
До того Дня, в якім зорить надія».
Зоря летить крізь тугу світову
До мене!.. Ні, це сон бринить на віях.

Тяжка ця ніч… О Господи, прости
Вкраїнцям за вагання й хибні кроки.
Ті Воїни Добра – й мої брати…
Вони пішли у Даль. Мовчать пророки.

Чому я не знаходжу сил для крику,
Що розтрощив би вежі небуття?!
Вдова Героя обійма дитя:
«На тата схожим будь… Рости великий».

Чому все так? Війна – пекельна гра.
Потвори прагнуть ідолами стати…
Чиясь самотня молиться сестра
І плаче десь осиротіла мати.

Душа – у ранах. Ворог – не дріма.
Підступний план лихого зайду тішить.
Він ще не зна: Вкраїна – не сама,
Є в неї ще Вогонь, Любов і Тиша.

Вогонь – це правда, що в серцях сія,
Порив натхнення, віра в нездійсненне.
Вкраїнці – то герої. То Сім’я,
В якої плач і спів сплелись у венах.

Любов дає ту мужність юнакам,
Мужам і навіть старцям сивочолим,
Щоб не здригнулась у бою рука
І серце в самоті не стало кволим.

А Тиша – я збагнула це сама –
Повідать чесним здатна дивні речі,
Але до ницих –дика і німа –
Летить, щоб нагадать про порожнечу.

І ви, Герої – Тиші віщуни –
Вже близько. Хай тремтять шаленці люті!
Від смерті не відкупляться вони,
Ті зайди будуть Всесвітом забуті.

Ніхто їх не згадає, і навік
Зі щастям розминуться їхні діти,
Бо гріх батьків пекельним стане гнітом…
Від кари Неба ще ніхто не втік!

Настане мир, спіймає світ мене,
А туга світом стомиться блукати…
Коли ж та Ера в очі зазирне,
Коли не буде жертви, ані ката?!


Наталя ФЕДЬКО,
18 вересня 2014 року