PP

     Субота, 21.10.2017, 12:11



вихід | Гість | "Гості" Гість | RSS 

 


Головна » 2014 » Грудень » 24 » Від «города руды и металла» - до міста вільних трудівників і творців
19:34
Від «города руды и металла» - до міста вільних трудівників і творців

В суботу, 20 грудня, в приміщенні Криворізького музичного училища проходила у формі круглого столу перша відкрита громадська науково-практична конференція під назвою «Активна дія мешканців з відродження та збереження спадщини Криворіжжя як основна цінність місцевої громади». Її організаторами виступили активісти українсько-польського Партнерства з відродження річки Саксагань з Кривого Рогу. Відкриваючи захід, голова Секретаріату Партнерства Микола КОРОБКО, звернув у своєму виступі увагу на наступне:

«Проект здійснюється силами українсько-польського Партнерства… Ця програма підтримується польсько-американським фондом «Свобода» за активної участі польської громадської організації «MILA». Ця програма, крім вплливу на поліпшення екологічної ситуації в місті, передбачає можливу активізацію громадян, максимальна активізація населення міста, щоб воно позбувалося споживацьких тенденцій і набувало активності в житті міста. Зокрема, - щодо того, що визначає умови нашого існування, умови середовища. На останній час у нас 36 учасників Партнерства: громадські організації і окремі фізичні особи. Чим покликана наша діяльність? Справа в тім, що протягом останнього сторіччя в Європі дуже розвинулась теорія і практика просторового планування життєвого середовища. Такі речі як просторове планування має місце і у нас. Зокрема, регулюється генеральним планом міста. Але ні для кого з нас не секрет, що якимось чином частина житлових масивів опиняється в санітарних зонах діючих підприємств, відбувається знищення паркових зон (навіть у Києві). Ландшафти взагалі не фігурують в практиці архітектурного підходу до будівництва в місті….

Сьогоднішня наша зустріч приурочена до створення екомузею. Нам самим під час першою зустрічі з польською стороною не було зрозуміло, що це таке екомузей. Та поступово, ознайомившись з літературою і побувавши в Польщі, ми там були на території створених екомузеїв, на культурологічних закладах, збудованих на базі шахт, що вже відпрацювали своє. Це були підземні палаци, цікаві музейні зали… Ми бачили будівлі промислового призначення, які у нас після того, як відпрцювали, руйнуються і знищуються, а там вони зберігаються у чудовому вигляді і пристосовані до сучасних потреб».

Микола Іванович розповів, як ставляться в цивілізованому світі до культурних та природних пам’яток і привернув увагу присутніх тим, що підкреслив: не тільки під час воєн, революцій та різних громадських зіткнень вони руйнуються і щезають. Він, зокрема, сказав: « Значну шкоду нанесено духовним скарбам і в мирні часи. Так сталося, що ці люди і їхні надбання нищилися не стільки в результаті воєн, скільки в результаті некоректного ставлення влади до духовного набутку. Ми знаємо, що в період пореволюційний маєтки й садиби, які були зразками ведення господарства, зразками ведення житлового будівництва, нищилися не випадково, а навмисно. Ми знаємо, що фактично знищені всі ці комплекси, які являли собою довить важливий духовний спадок. Ми знаємо, що промислові обєкти, будівлі того часу споруджувалися з урахуванням архітектурних важливих сторін, і тому на кожну будівлю було приємно навіть подивитися. Знаємо також, що якщо люди ці не померли, то вони потрапили під репресії, а тому під репресії потрапили і їхні духовні надбання…».

А ще говорив про негативне ставлення людей до навколишньої природи, а не тільки до окремих пам’яток: «Що ми можемо сказати про своє місто в сенсі збереження пам’яток в сенсі рівноваги, яка мала б існувати між умовами нашого існування й природою. Я думаю, що цю конфліктність ми бачимо на кожному кроці, починаючи від того, в якому стані наші ріки, що частково перетворюються в стічні канави, а частково стають ставками (далеко не чистими). Ми бачимо, що прибережні зони захаращені, ми самі до цього ставимося досить легковажно дуже часто… А це все впливає на нашу психіку, на наш настрій.Між тим, для людськог організму, для людського суспільства дуже важливо: оптимістична налаштованість чи песимізм і приреченість.

Автор ідеї і організатор цього заходу Петро ЛИСЕНКО, який із самого початку опікувався в рамках проекту організацією Криворізького екомузею «Оберіг» познайомив присутніх із тим. звідки все почалося і що ми маємо розуміти під поняттям «екомузей». Говорячи про ці речі. Він зазначив наступне:

«Екомузеєм є низка об'єктів чи приваб, розташованих в місцевості, що становить цілісний комплекс і відображає природничі та культурні цінності краю та його населення. Автентичність краю полягає в умовах його природних складових, у поєднанні з минулими та сучасними видами діяльності місцевих жителів. Завданням екомузею є привернення уваги до унікальності даної місцевості завдяки природним та культурним ресурсам та пов'язаними з ними активністю громад, включно з промоцією, освітою та регіональним розвитком, спрямованих на співпрацю”....

А далі продовжував говорити про те, як у Партнерстві з відродження річки Саксагань підійшли до створення проекту екомузею:

«Було запропоновано три підпроректи: це створення народного парку руками людей, створення рекреаційної ділянки на березі річки, аби щось там відродити, і створення екомузею («спробуєм»). А коли почали пробувати, то вийшло, що запропонували ту ідею, що не може бути відродження річки Саксагані без звернення уваги на те місце, де вона з’єднується з Інгульцем, і де вона давала основу життя Кривому Рогу в цьому місці. Ми сказали, що в цьому місці його й треба створювати, бо тут є і скелі МОДРу, і старе русло Саксагані, тут є велика кількість об’єктів культурної спадщини, а найголовніше, що тут є промислова спадщина, зокрема, перший чавуноливарний завод, тобто, тут не просто видобували руду, а з неї почали щось робити на Криворіжжі, тут є Гданцівський завод. Тож є можливості, щоб ці сегменти органічно поєднати, щоб навколо них відбувалися якісь активні дії людей…Все в організації музею відбувається демократично, тривалий час ми спілкуємося й думаємо, як це зробити, а потім діємо Навіть логотип у нас не раптово з’явився, а вимальовувався поетапно, не заангажований ні під яку структуру…У нас є очевидні об’єкти екомузею, які або зникають, або скоро можуть зникнути. А тому варто щось зробити. У культурній спадщині у нас це спадщина родини МЕРШАВЦЕВИХ (а не тільки одного Федора Матвійовича). Промислова спадщина – це Гданцівський завод. Уже є рішення про ліквідацію заводу «Комуніст», але відбувається процедура. І вже навіть з космосу видно, що в минулому році все є, все -= на місці, а в цьому році 50 відсотків уже немає».

Кандидат технічних наук Микола ДОМНІЧЕВ опікується, в основному, природною спадщиною, а тому про цей говорив у своєму виступі:

«Ми починаємо зараз моніторинг стану наших водних об’єктів, які знаходяться в негативному стані. По факту це у нас стічна канава, а не річка. Де будемо проводити моніторинг? Починаючи з Карнаватки і безпосередньо до місця злиття річок. У нас уже відібрані проби, ми будемо їх обробляти, щоб мати хоча б хімічний аналіз води»

Інший науковець, керівник місцевого інституту Міжрегіональної академії управління персоналом Ігор ДОВГАЛЬ, розповів про своє бачення проблем, які виявилися під час реалізації проектів та спостереження за тим. як все це відбувається в нашому місті:

«Ми розуміємо, що у держави є багато проблем, що не пов’язані із збереженням спадщини. Але ситуація все більше погіршується. У нас є певні об’єкти, які такими не є, а є місця, де вони знаходилися. Я хочу наголосити на тому, щоб все, про що ми говоримо, маоо певний сенс, певні наслідки, нам потрібно говорити про юридичну і організаційну підтримку тих процесів, які ми тут намагаємося задекларувати: охороні процеси, відновлювальні й таке інше. Зі свого боку, я і мої колеги з криворізького інституту Міжрегіональної академії управління персоналом можемо забезпечити юридичну підтримку цього проекту. Ми розуміємо, що це важко і складно, але коли ми говоримо, що треба наслідувати приклади Євросоюзу, то загальнодержавної підтримки як такої майже не існує, а є рівень законотворчості, коли створюється нормативна база (юридична) для цих процесів, але практично вся діяльність і активність зі збереження й відновлення пам’яток і об’єктів тієї спадщини належать до сфери діяльність місцевих органів. Якщо говорити про Польщу, то це воєводства. Воєвода призначає осіб, які мають за це відповідати і контролює. Якщо ж Україна, то це, за аналогією, обласна Влада. Та хоч у нас не обласний центр, але ми входимо в десятку найпотужніших міст України. Тому активність на цьому рівні має бути досить високою. Проблема ж у тому, що ми фактично не знаємо, що відбувається в нашій владі з цього напрямку. Говорили сьогодні про спадщину МЕРШАВЦЕВА (або про те, що від неї лишилось), але чому процес захисту не відбувається: ні юридично, ні організаційно? Ми не знаємо власника цієї діялянки? Знаємо. Ми знаємо процедури захисту? Знаємо. Мабуть, просто не було питання ініціативи відповідної. І мені здається, що одним з наслідків сьогоднішнього зібрання) має бути створення такої ініціативної групи, яка візьме на себе відповідальність за певні дієві заходи, за певні юридично обгрунтовані запити і має продовжити наші теоретичні, так би мовити, дослідження. – Із захисту того, що залишилося, і того, що є. Адже ні для кого не є секретом у нашому місті те, що досить активно ведеться діяльність зі створення, скажімо, таких псевдопам’яток, а реальні пам’ятки при цьому забуваються…»

Керівник музичного училища Людмила РАКИТЯНСЬКА говорила про духовність, про музику, про особливе місце, де споруджене музичне училище, про те, що духовність – це саме те, чого ми маємо прагнути.

На різні аспекти проблем, які виявилися, звернули увагу й інші виступаючі. Серед них, наприклад, активні учасники дій в рамках партнерства з відродження річки Саксагань Йосип Маяков і Валентина КРИВДА. Про те, що було важливим у їхніх виступах, ми поінформуємо наших читачів у інших числах газети, коли будемо вести розмову про екомузей та все, з ним пов’язане. А в цьому числі звернемо окрему увагу на виступ Олександра МЕЛЬНИКА, провідного працівника Криворізького краєзнавчого музею, який багато-багато років присвятив тому, про що розповів. Ось основні моменти його виступу, присвяченого Федору МЕРШАВЦЕВУ та його родині:

«В чому феномен Федора МЕРШАВЦЕВА і його сімї? Він є одним із фундаторів духовного піднебесся Криворіжжя. Це при тому, що він не був багатою людиною. Він дворянин у другому коліні, і вся його земельна власність оцінювалася в одинадцять гектарів тієї землі, де ми знаходимось. А з нерухомості у нього був один житловий будинок і зо дві господарські будівлі. Тобто, він був обмежений у своїх фінансових можливостях. Але попри це, він зробив набагато більше, ніж деякі мільйонери, що проживали в Кривому Розі. 1 січня виповниться рівно 180 років. як він народився. Його біографія не багата на зовнішні події. Він закінчив Миколаївську філію Санкт-петербурзького морського училища, учасник Кримської війни, під час якої отримав два поранення, став військовим чиновником, а потім пішов у відставку, поселився тут, де й одружився з Глафірою СОКУРЕНКО, дочкою священника.

Слово «перший» тісно пов’язане з його діяльністю. Це перший парк європейського типу (він його передасть місту фактично), перші постійно діючі атракціони в цьому парку, перший фонтан у Кривому Розі. він став першою людиною з криворіжців, про яку згадала Британська енциклпедія початку двадцятого сторіччя. Він став першим депутатом від містечка Кривий Ріг Херсонського повіту на земських зборах, він став одним з перших мирових суддів. Він став одним із перших благодійників. 1865 року він починає робити невеличкі (по 30 рублів) внески на розвиток земської освіти. Він жив у першому двохповерховому будинку на Криворіжжі, який було споруджено в 1854 році; на жаль, на його місці вже руїни.

І традиція цієї першості продовжилась на тому фундаменті. Що він заклав, і після його смерті. перший дитячий будинок 1919 року в місті Кривому Розі відкрився на базі його садиби. Перший літній театр в місті відкрився тут, в його парку, в 1927 році. І тоді ж відкрився перший міський стадіон з назвою «Першотравневий» теж тут. де нині восьма школа. І на залишках його парку 1936 року 1 травня було відкрито перший дитячий парк у Кривому Розі.

Традиції цієї сімї продовжили його діти. Старша донька, Олександра Федорівна, закінчила Інститут благородних дівиць і пішла працювати безоплатно працювати в місцеву земську школу, де вона зустріла свого майбутнього чоловіка, Андроніка КИСЛОВА, який перший на Криворіжжі 1 травня 1917 року підняв жовто-блакитний прапор, який сьогодні став символом нашої держави, над приміщенням «Просвіти». Він був засновником криворізької «Просвіти», був першим і останнім головою, і в 1937-му році йому це пригадали й поставили до стіни…

Менша дочка, Марія, закінчила у Відні школу оперного мистецтва і була першою з криворізьких жінок зараховаа в трупу Маріїнського імператорського театру. На жаль, революція і громадянська війна не дали, як я думаю, розкритися її таланту, вона померла під час голоду в 1922 році, померла на Великдень у місті Гола Пристань, де вона намагалася врятуватися від голодної смерті, і про долю двох її дітей теж невідомо.

Два сини, Матвій Федорович і Микола Федорович. Микола закінчив кавалерійське військове училище в Єлисаветграді, а Матвій став лікарем, добровольцем пішов на фронт, обидва рпотім пішли в Білу гвардію, а тому відступили з врангелем під Константиполь, а потім переїхали до США, а потім (в 1972 і в 1975) померли.

Онука МЕРШАВЦЕВА, Тетяна Андроніківна КИСЛОВА, стала першою в Україні доктором економічних наук, яка спеціалізувалася на екології лісу. Вона була в СРСР одним з небагатьох експертів, які розумілися на цих проблемах. Я з нею зустрічався кілька разів Вона мені показувала буклети 9це в сімдесяті роки, коли за коордон далеко не всіх випускали), вона практично весь світ обїздила, бо була затребувана як фахівець найвищого класу».

Всі виступи й розмови того дня, коли проходила конференція, були важливими і відчувалося, що несли в собі особливе значення. Адже всього за кілька сотень кілометрів від місця її проведення був фронт, де в протиборстві з агресором загинули тисячі українців, там ворог знищував наші оселі і перетворював села й міста в руїни. Тому ті виступи щодо спадщини родини МЕРШАВЦЕВИХ і щодо того, як нам створити на берегах Саксагані й Інгульця такі умови, щоб ми не забували про добре й високе, виглядали не зовсім логічними. Але то – тільки на перший погляд. Бо коли все-все навколо заповниться війною і горем, то не залишиться місця для творчості і для творців. Для таких, яким був Федір МЕРШАВЦЕВ. Адже він теж воював і отримав, як було сказано, два поранення. Однак після цього він освятив наше місто, поселившись у ньому, вишневим садом європейського зразка, наповнив його атракціонами, перетворивши в парк, заклав перший у місті двохповерховий будинок, в якому звив своє родинне гніздо, будинок, в якому народилась криворізька «Просвіта»…

Крім того, ми ще маємо пам’ятати, що те творіння Федора МЕРШАВЦЕВА у вигляді фруктового саду для криворіжців почали руйнувати приблизно тоді, коли на світі з’явилася «імперія зла», країна безбожників, населення якої сотворило кумирів із тих своїх так званих «вождів», що сприяли її появі. І тому то дуже добре, що конференція наша відбулася після того, як у Кривому Розі всі пам’ятники головному засновнику і натхненнику тієї країни безбожників, Володимиру ЛЕНІНУ, полетіли зі своїх постаментів на смітник історії. Значить, настав час для творчості у гармонії з Богом, з природою. А ворог, без Бога в серці, нищить і вбиває наших воїнів-оборонців і цим самим наближає свій кінець Тож від Росії, правонаступниці «імперії зла», яка своєю політикою, збудованою на брехні, глумиться над вірою в Бога, незабаром закономірно залишаться руїни. А ми будемо творити наше майбутнє, продовжуючи традиції творчості. Щоб звертали увагу на людей, які вміють творити, які є вільними трудівниками, а не на тих, що звикли коритися будь-кому з тих, що віддають накази згори, не на тих, які звикли створювати кумирів з різних негідників, хворих на гординю, і брехунів. Щоб не називали наше місто «городом руды и металла», а розуміли, що тут люди живуть, які вміють творити.

За результатами обговорення доповідей було прийнято рекомендації неурядовим організаціям, органам місцевого самоврядування, підприємствам та організаціям різних форм власності міста для того, щоб криворіжці стали більш діяльними з метою формування сталого розвитку краю та створення гідного спадку для прийдешніх поколінь.

В ній, зокрема, говориться й про те, щоб «з нагоди відзначення 180-річчя від дня народження (народився 1 січня 1835 року) криворізького патріота Федора Матвійовича МЕРШАВЦЕВА і з метою відновлення історичної справедливості і належної данини громадянському подвигу нашого великого земляка, а також – для вшанування культурної спадщини його родини рік 2015-й назвати «Роком Федора МЕРШАВЦЕВА» із прийняттям відповідних рішень неурядовими організаціями, органами місцевого самоврядування, підприємствами та організаціями різних форм власності».





Сергій ЗІНЧЕНКО



На світлинах:





Микола КОРОБКО,





Петро ЛИСЕНКО,





Олександр МЕЛЬНИК,





виступає Людмила РАКИТЯНСЬКА,





вільне спілкування в кулуарах,





грають бандуристки з музичного училища,





фото на згадку.

Переглядів: 357 | Додав: pprosvita | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: