Сергій ДАШКОВСЬКИЙ
|
В центрі уваги цього інтерв’ю, яке дав газеті «Промінь Просвіти» голова профкому первинної організації НПГУ на шахті «Гвардійська» Криворізького залізорудного комбінату Сергій ДАШКОВСЬКИЙ, - питання, яке вже стало основою для двох заяв, котрі були виголошені наприкінці лютого 2012 року в Києві, на засіданні Ради голів НПГУ. Втім, про все поступово…
- 5 БЕРЕЗНЯ виповнилося 20 років з дня утворення незалежної профспілкової організації на шахті «Гвардійська». Що пригадується як найважливіше з тих днів за минуле десятиріччя?
- Найбільше, найважливіше з тих часів запам’яталося бажання стояти за себе, стояти за свої права. Але (як це нещодавно сказав у своєму інтерв’ю нинішній голова Криворізької міської організації НПГУ Юрій САМОЙЛОВ, деякі політичні сили, скористалися цим нашим рухом у своїх цілях.
А ще запам’яталися ті особи, які були активними з самого початку нашого руху. Це лідер гірників Валерій ПАВЛИШ, котрий очолював нашу організацію до 2005 року, Федір ВІГІЛЬОВ (незмінний член профкому),Олександр КОЗИНЕЦЬ, Сергій РУБАН, Віктор МАКАРОВ, Олександр КРАВЧЕНКО, ОЛЕГ ШАПАРЕНКО, Костянтин ЩЕРБИНА, Микола КУПРІН.
- А які відбулися зміни з тих часів у стосунках профспілки з адміністрацією, у стосунках з організаціями незалежної профспілки на інших виробничих підрозділах залізорудного комбінату?
- Справа в тому, що на початку руху у людей було яскраве бажання захищати свої права, стояти за себе, й дуже мало проглядалися в діях, так би мовити, споживацькі інстинкти. На жаль, сьогодні, на мою думку, більшість виявляють себе саме споживачами в першу чергу: «щоб хтось зробив щось таке для нас корисне, а ми будемо з того користуватися». А я переконаний у тому, що якщо в двері не стукати, то їх ніхто не відчинить Тож важлива для початку хоча б підтримка голосом, а не діями. Та, на жаль, навіть такої підтримки часто не дочекаєшся. А працювати можна з такою людиною, яка бажає і хоче сама здійснити своє бажання, а не чекати дарунків від інших. Так (для прикладу) не так давно одному з гірників поставили відпустку не з того дня, коли він хотів, а він все одно наполягав на тому, аби все було виконано, як того вимагає закон. Начальник же не хотів його навіть слухати і стояв на своєму. І тоді, висловивши свою незгоду з таким ставленням до його законних вимог з боку начальника дільниці, він звернувся по допомогу до мене як до голови профкому первинної організації. І з’ясувалося, що тому гірнику було того дня запропоновано пройти медичний огляд як донору (а це річ необхідна в таких випадках). А керівник дільниці заявив, що він (бачте, аби не ставити прогул»), «великодушно» замінив його одним днем відпустки, а тому й мої заперечення про те, що такі його дії незаконні, він просто ігнорував. Але все одно (після того, як з моєї ініціативи втрутився відділ кадрів) той начальник змушений був піти на поступки й відмовитися від своїх протизаконних претензій – і наказ йому довелося переробити. Цей приклад я навів для того, аби проілюструвати думку про те, що, в першу чергу, має бути своє прагнення діяти як слід, а не сліпо і бездумно піддаватися будь-якому тиску згори. Тож, грубо кажучи, я нікому не збираюся міняти памперси чи ноги переставляти.
- Відстоювати свої права у профспілковій організації ПМГУ (там, де членами - все керівництво комбінату) і в незалежній профспілковій організації – це зовсім різні речі. Тож зрозуміло, що активістам НПГУ набагато складніше діяти, бо дуже можливий тиск з боку адміністрації. Тож чи не позначилося це на кількості членів організації з урахуванням такого тиску?
- Звичайно ж, позначилося. І відчутно. Скажімо, тільки за останній рік організація шахти «Гвардійська» кількісно зменшилася втричі. На початку минулого року нас було близько п’ятдесяти, а тепер залишилося лише п'ятнадцять. Але залишилися ті, на кого можна мати надію. І в цьому відношенні можна навіть подякувати керівництву, що воно своїми діями почистило наші лави. Бо найголовніше все-таки не кількість, а якість. Бо коли бачиш, що тебе оточують люди, які готові постояти за себе, а не «надеяться на дядю, который придет и нам поможете», тоді й хочеться в профспілці працювати і продовжувати робити свою справу. А з цього приводу, до речі, нещодавно на сайті «ОРД» я бачив ніким не підписане, анонімне «обращение работников КЖРК к Президенту Украины Виктору ЯНУКОВИЧУ». І от, читаючи це «обращение», відчуваєш, що тобі стає бридко, коли люди висловлюють своє невдоволення, але воно не підкріплене конкретними фактами. Наприклад, пишуть про неякісний спецодяг. І у мене одразу виникає запитання: а скільки ж актів ви склали про те, що стан спецодягу не відповідає нормам? Або прохають (чи навіють благають!) Віктора Федоровича про те, аби він підвищив їм зарплатню. А мені одразу хочеться запитати: а коли й скільки разів ви поставили це питання безпосередньо керівництву комбінату? Так, хочеться про таке запитати, бо в лазні чи за пляшкою з горілкою – всі розумні, активні й дуже говіркі та кмітливі, а коли приходить час уже діяти, а не кричати-говорити, то виявляється, що діяльних людей – майже немає. Підтвердження цьому – позиція деяких у липні 2008 року, коли на шахті імені Леніна двісті чоловік домагалися підвищення зарплатні. Ті дві сотні протестуючих гірників зміну працювали, а наступну залишалися в шахті (не піднімалися нагору), і так – добу. І от ці двісті чоловік добилися підвищення зарплатні для десяти з половиною тисяч працівників на 15 відсотків. І найбридкіше, коли у вересні місяці мені дехто із працівників шахти «Гвардійська» мене запитували: «А што ж думаєт шахта Лєніна». А на моє здивування з цього приводу вони продовжували: «А што? Зарплату ж опять нада повишать…». І тоді я їм відповідав: «Ви звикли жити за чужий рахунок»…
- А як протягом останніх років виглядає справа зі зкоординованості дій членів профспілки різних підрозділів (у тому числі – шахт) залізорудного комбінату? Яка є допомога з боку керівництва НПГУ цього підприємства в особі Володимира АЛЄКСЄЄНКА?
- На даний час Володимир АЛЄКСЄЄНКО не є керівником об’єднаної профспілкової організації. Тому що він самочинно змінив цей статус. До серпня 2011 року у нас була первинна об’єднана організація. Він же, не узгодивши це з іншими членами профкому (підкреслюю – з легітимними членами профкому; бо у нас існує, крім легітимного, ще й «профком АЛЄКСЄЄНКА», призначений ним), фактично так само призначив заступником голови профкому з питань охорони праці Юрія РОМАНЕНКА. Більше того, РОМАНЕНКА представили керівництву комбінату, і він навіть почав виконувати свої обов’язки. Хоча за вимогами Статуту профспілки заступник голови за пропозицією голови обирається на засіданні профкому. А серед шести членів профкому четверо не були присутніми на тому засіданні. І днями ми склали листа про те, що Юрій РОМАНЕНКО був обраний незаконно. І цей лист має вже бути зареєстрованим у адміністративно-господарчому відділі комбінату. А він є безпосередньою відповіддю на звернення директора підприємства із питань роботи з персоналом Олега МАКАРОВА до голів первинних організацій НПГУ (знаю точно, що до чотирьох, а може – і до інших?). І от ми й написали цю відповідь на його звернення, де зазначили, що ми на цьому засіданні не були присутніми, а тому не вважаємо його легітимним.
- Це все – стосовно лише легітимності (чи не легітимності) обрання заступником Юрія РОМАНЕНКА. А як взагалі виглядає позиція первинних організацій стосовно діяльності Володимира АЛЄКСЄННКА?
- У часописі «Промінь Просвіти» вже було подано (в одному з попередніх чисел) матеріал зі зборів первинної організації НПГУ шахти «Гвардійська», на яких люди висловлювали своє обурення з приводу затримки із переведенням внесків на рахунок нашої організації. На сьогодні вже виповнилося шість місяців, як АЛЄКСЄННКО не переводить кошти. А нещодавно (22-23 лютого) в Києві проходила рада голів НПГУ, де була зачитана моя заява до ради голів з приводу порушення АЛЄКСЄЄНКОМ фінансової дисципліни, бо він діяв усупереч вимогам Статуту НПГУ, не перераховуючи протягом шести місяців кошти на рахунок первинної організації, вони не є моїми особистими чи коштами Алєксєєнка-це власність організації. І це при тому, що на зборах первинної шахти «Гвардійська» (а там разом із запрошеними було 15 чоловік) 5 листопада 2011 року він пообіцяв, що 7 листопада кошти будуть переведені. Однак та обіцянка так і залишилася цяцянкою. І ми вже організували збір підписів (з 15-ти вже 12 підписали) до листа з висловлення недовіри Володимиру АЛЄКСЄЄНКУ і виключенням його із членів НПГУ. А пізніше було проведено звітно-виборну конференцію первинної шахтно-будівельного управління, і мені відомо, що й там було прийняте рішення про висловлення недовіри Володимиру АЛЄКСЄЄНКУ. До речі, там же, в Києві, була зачитана і заява голови міської організації НПГУ Юрія САМОЙЛОВА про те, що з травня 2011 року Володимир АЛЄКСЄЄНКО не перераховує кошти на міську організацію. А це теж є порушенням фінансової дисципліни. Як мені повідомили присутні на цьому засіданні ради голів, там висловлено було, що це – внутрішнє питання організації, а тому його й повинні вирішувати в самій організації.
- А як ось така ситуація, що склалася, впливає (чи може вплинути в подальшому) на ефективність роботи профспілкових організацій НПГУ на підприємстві в цілому?
- Приблизно протягом останнього місяця первинні організації НПГУ стали співпрацювати між собою більш плідно. Це, в першу чергу, стосується тих активістів, які не задоволені роботою АЛЄКСЄЄНКА. Адже виходить, що він використовує зарплатню для своїх цілей. Тут можна навіть говорити про нецільове використання коштів. Бо, наприклад, коли у нас минулого року було організовано сервісне управління, і керівництво комбінату перераховувало внески членів профспілки НПГУ по шахтах, а сервісне управління були відокремлені. Тобто, це було вольове рішення керівництва, хоча відповідно до Закону України «Про громадські об’єднання» і відповідно до Закону «Про профспілки» людина має сама визначатися, членом якої громадської організації вона має бути. Так от, коли організували сервісне управління в серпні 2010 року, я на шахті провів збори групи працівників, які виводилися в сервісне управління, ми прийняли рішення про те, що ця профспілкова група залишається в складі НПГУ шахти «Гвардійська». Відповідний протокол АЛЄКСЄЄНКУ був поданий. Тобто, кошти цих людей треба було перерахувати на рахунок первинної організації шахти «Гвардійська». А вони, грубо кажучи, цілий рік (?) залишалися в кишені АЛЄКСЄЄНКА. На мої заперечення про те, чому не перераховуються кошти, він давав відповіді, що не може визначити, який саме розмір, яку суму грошей він має нам перерахувати. А нині колишні працівники сервісного управління шахти імені Леніна почали ставити питання про те, щоб Володимир АЛЄКСЄЄНКО звітував, де він подів ті кошти, котрі перераховувались на сервісне управління.
- То чи будуть найближчим часом якісь збори на рівні комбінату, на яких би Володимир АЛЄКСЄЄНКО звітував про це?
- На сьогодні вже у шахтно-будівельному управлінні провели звітно-виборні збори. Плануються такі збори і на шахті «Родина», будуть проводитися збори і в первинній організації на шахті «Гвардійська». А після того настане черга звітних зборів НПГУ всього комбінату. Але не звітно-виборні, бо вони проводяться раз на п’ять років, а звітні – щороку. Так от, уже три роки він не звітував.
- То чи може виникнути питання про його дострокове звільнення?
- Ні. Справа в тому, що його ніхто не збирається достроково звільняти. Йому тільки збираються висловити недовіру.
Бесіду вів Іван БІЛОХРЕСТ.
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
