2-го липня, відбувши напутню відправу у Покровській церкві, що на київському Подолі, делегація вирушила в далеку путь у душпастирському супроводі панотця Дмитра ПРИСЯЖНОГО, настоятеля Покровської парафії м. Боярки. Спільною оселею на 10 діб став салон великого автобусу, керованого досвідченими і сповненими почуття відповідальності водіями.

Не без хвилювання кожен із нас входив у сан прочанина, подумки осягаючи очікувані далекі північні краї, що стали останнім мученицьким пристанищем для тисяч і тисяч наших співвітчизників.

Опинившись серед своїх колег-супутників, починаєш розуміти наскільки цінною стане можливість тривалого спілкування з цими відомими громадськими діячами з усієї України. Прізвища багатьох із них говорять самі за себе: Наталія ОСЬМАК, донька Голови Української Головної Визвольної Ради Кирила ОСЬМАКА; Тетяна КРУШЕЛЬНИЦЬКА, нащадок родини КРУШЕЛЬНИЦЬКИХ, представники трьох поколінь якої стали соловецькими в’язнями та страчені в урочищі Сандармох; Юрій ШАПОВАЛ, доктор історичних наук, відомий документаліст; Сергій ШЕВЧЕНКО, заслужений журналіст України, автор досліджень «Українські Соловки», «Архіпелаг особливого призначення»; Григорій КУЦЕНКО, Голова Київського товариства політв’язнів та репресованих, колишній в’язень, онук репресованого; Євген ЛУПАКОВ, заступник Голови Всеукраїнського об’єднання ветеранів, народний депутат України ІІ скликання, капітан І рангу у відставці, Віталій МОРОЗ, музичний геній делегації, Голова Правління Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Молода Просвіта»... І перелік інших відомих імен учасників експедиції можна ще багаторазово продовжити.

Третину складу делегації становила молодіжна ланка. Ці люди – учасники організованого молодіжного руху, вони навчаються і працюють, ведуть за собою інших, досліджують наслідки репресивного розбою колишнього совєцького режиму. У багатьох із них через біографії їхніх родин пройшов трагічний соловецький слід.

Перетнувши в гомельському напрямку українсько-білоруський, а згодом і білорусько-російський кордони, делегація за добу дісталася Санкт-Петербургу.

На своєму шляху у всіх відомих місцях ми мали вшанувати пам'ять загиблих від репресій українців. У Санкт-Петербурзі таким місцем вшанування є Левашовське кладовище з Пам’ятним хрестом розстріляним українцям. Покладені квіти, прочитана молитва, скорботно
проспівала бандура, ударено в жалобного дзвона… Наукові співробітники меморіалу ознайомили нас із багатотомним мартирологом жертв репресій безкрайого соловецького ГУЛАГ’у.

Кілька годин вільного часу, і знову під колесами пробігає безконечний шлях. Наступний день ми зустрінемо у Петрозаводську, де на наш приїзд чекає місцева українська громада.

Микола КОРОБКО.

Далі буде.