Передаю вам слова і Олени КУЦЕНКО (це кінознавець з Сімферополя, що протягом багатьох роківнезмінно представляла на фестивалі Крим) , яка, на жаль, не змогла сьогодні приїхати з багатьох причин і нині збирає фвкти-докази порушення прав людини в Криму, під час агресії . Я, наприклад, знаю, що найближчим часом не зможу повернутися в рідне місто, де моя сім’я. Але ми докладемо всі зусилля і вважаю, що навіть на окупованій території ми будемо продовжувати показувати фільми цього фестивалю й продовжувати просвітницьку роботу із захисту прав людини. І Олена КУЦЕНКО також буде працювати в Сімферополі з фільмами DocudausUA. Та й ми в Ялті й південному узбережжі Криму будемо робити все можливе в тих умовах, що склалися.
А в Криму перші покази пройшли ще 2006 року в чотирьох навчальних закладах, і ніхто не міг тоді навіть подумати про те, що через сім років, у 2013-му, практично у всіх містах і селах Криму будуть переглядати фільми DocudausUA. Про це вже знають всі, і навіть наша пасивна курортна Ялта, яка жила тільки сезоном відпочинку, навіть вона знає, що це за фестиваль і які його фільми тут показують. З 2008-го року до показів долучилась Ялта. За ініціативою наших студентів, які побували на фестивальних показах, і народився наш кіноклуб.
За підсумками 2013 року, 5 тисяч чоловік в Криму скористалися можливістю подивитися фільми, перегляди відбувалися у 8-ми містах та в 12-ти сільських районах. Це, в основному, заклади культури, кінотеатри, сільські клуби, бібліотеки і, звичайно ж, навчальні заклади.
Ось Олена КУЦЕНКО хотіла відзначити, що сьогодні можна виділити кілька видів медіа-клубної роботи. Насамперед, це кіно- та медіаклуби у навчальних закладах. Їх основне завдання – розвиток критичного мислення та правове й естетичне виховання. Тут заняття проводяться систематично. Наприклад, на базі нашого клубу засідання проходять двічі на місяць.Другий вид – це робота в установах культури. Тут, в осному, - шляхом проведення кінолекторіїв та тематичних показів. Третій вид – це пересувні кіноклуби за участю груп фахівців із соціальних служб, правознавців і юристів, які об’їздили всі школи в Першотравневому районі , організували обговорення переглянутих фільмів з учнями.
Олена КУЦЕНКО також виділяє нову форму роботи: групи на базі вивчення мовних курсів (наскільки мені відомо, такий досвід у них був у Сімферополі). А в січні 2014 року адмінстрація Кримського республіканського підприємства «Кіновідеопрокат» вийшла з пропозицією до Міністерства освіти АРК відкрити у всіх навчальних закладах Криму соціальні кіноклуби. У тих же закладах, де для цього немає необхідної техніки й приміщень, клуби будуть працювати на базі установ культури. Яr мені відомо, ця пропозиція була підтримана, але що з нею трапиться далі, сьогодні дуже важко прогнозувати.
Що ж стосується досвіду безпосередньо на південному узбережжі Криму, то фестиваль у нас минулого року був цікавим і насиченим. І ми зробили основну ставку під час нього на розширення мережі волонтерів. Деякі з них сьогодні перебувають у Києві, вони є волонтерами вже 11-го Міжнародного фестивалю.
Були й свої особливості, починаючи з 2008 року. Вперше (це сталося 2013 року) ми зіштовхнулися з обмеженням свободи слова. Бо тоді у нас з’явилися заборонені для показу фільми, а у жовтні з’явивися дивний список, який надійшов до Криму із СБУ. До нього увійшло три фільми, які не рекомендовані (в лапках) були для показу в навчальних закладах та на відкритих майданчиках. Це фільми «Відкритий доступ», «Поза євро» і «Революціонери з примусу». Їх показ всіляко обмежували. І якщо я намагалася їх продемонструвати в кінотеатрах, то коли приходила в міський кінотеатр, зі спіпрбітниками якого далеко не перший рік працюю, вони питали, чи збираємося ми демонструвати ці фільми. Вони казали, що приходила міліція і дуже просила не проускати в кінотеатр нас із такимим фільмами. На широких майданчиках нам вдалося показати лише фільм «Відкритий доступ» у Кримському гуманітарному університеті, бо тоді ще той «чарівний» список не з’явився. Той показ пройшов «на ура» й зібрав велику аудиторію. Мені здається, що в тому фільмі багато позитиву, який нині дуже потрібний Україні. І він запамятався жителям Ялти та й взагалі – всього південного узбережжя Криму. А інші з названих фільмів нам довелося показувати тільки у окремому офісі, ми збирали тих людей,. які самі хотіли переглянути ці «заборонені» фільми.
Отже, з 2013 роаку у нас почалися ті проблеми, які в тому числі пов’язані з подіями, що тепер відбуваються в Криму. Але, повторюю, попри все, я думаю, що фільми фестивалю все одно будемо там демонструвати.
Що ж стосується роботи кіноклубів, то, наприкалд, наш працює з 2008 року. І його особлиівсть – не в самому показі, а в обговоренні побаченого в фільмах. Тобто, - на базі дискусій, з використанням ток-шоу та рольових ігор. Або – за участю спеціальних гостей. Для цього ми запрошуємо або правозахисників, або відомих юристів. Так, у нас був фахівець з розгляду кримінальних справ, який давав конкретні рекомендації в разі протизаконних дій з боку міліції. Також у нас біли показані фільми, що розповідади про трагедію в Беслані…
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
