ВЕСНА навколо. Природа прокинулась після зимового сну і на повну силу демонструє Богом створену красу і велич життя. Але разом з нею активізувалися й потвори, ті носії рабства і агресії, що прагнуть загибелі справді творчого, високого і світлого, бо весна проміннями сонця вбиває тих носіїв зла. І тому вони мусять ховатися від живого світла, ховатися посеред темряви брехні, а істинні своі обличчя - приховувати за масками миротворців.
Панове, я прошу уваги до цих моїх слів, хоч у моєму михайлику, який я тримаю в руці, не традиційна для таких випадків горілка, а звичайний сік із минулорічного врожаю, зібраного у вишневому садочку. Я прошу сконцентрувати у своїх серцях все те високе і найдорожче, що допомагає нам у будь-яких ситуаціях залишатися людьми, відданим справі миру, а не війни, що допомагає нам залишати свої голови світлими, а душі – відкритими для перебування в них Господа нашого.
ЩЕ наприкінці минулої зими (а це ж лише якихось два місяці тому!) навряд чи хто з нас міг уявити, що звідти, звідки наші батьки, діди й прадіди після мільйонних жертв на злощасному полі війни отримали звістку про перемогу над клікою ГІТЛЕРА, вирине її сьогочасна (із набагато страшнішою зброєю та інструментами поширення брехні) подоба. Але таке сталося: вогонь ненависті звідти – уже не тільки на кордонах України. Він пожирає мир у наших хатах на окупованій ворогом землі, він вбиває людей. Та я буду говорити не про перших убитих на цій війні, а про те, що цим смертям передувало, що цю війну розпалювало і продовжує розпалювати сьогодні. Я буду говорити про війну інформаційну: за допомогою слів і образів. Це коли в життєвоважливі для людей поняття вкладають зазвичай ті значення, які є вигідними для здобуття перемоги сторони, що таку війну розв’язує: інформаційному агресору.
Зовсім недавно, панове, 17 квітня цього року, Президент Росіїської Федерації Володимир ПУТІН висловився (якщо врахувати ситуацію із уже окупованим Кримом і проросійську вакханалію, яку проводить ця країна на Сході нашої мирної держави) недвозначно: «… питання не в тому, щоб забезпечити законні права й інтереси росіян і російськомовних громадян південного сходу України. Нагадаю, користуючись термінологією царських часів, - це «Новоросія», і цей Харків, Луганськ, Донецьк, Херсон, Миколаїв, Одеса не входили до складу України в царські часи. Це все території, які були передані в Україну в 20-ті роки радянським урядом. Для чого вони це зробили, Бог їх знає…».
Тобто, сьогоднішній глава держави російської (а він своїми попередніми діями вже показав, що сьогочасний, затверджений численними договірними документами, міжнародний порядок не є перепоную для того, аби «забрати те, що належало Росії») просто вкладає у нинішню політику Росії реалії самодержавницької імперії. А як та імперія ставилася до всього українського, нам, панове, добре відомо. Особливо яскраво тоді, коли там правили Петро 1 і Катерина ІІ.
Саме ці, імперські інтереси ще царських часів, і були закладені в той інформаційний наступ на Україну, яка отримала політичну незалежність у 1991-му році.
А тепер пам’ятаєтє, панове, як фактично із самого початку свого правління Володимир ПУТІН відзначив, що розпад Радянського Союзу є найбільшою гуманітарною катастрофою двадцятого століття? Як ми сьогодні розуміємо, це не просто так говорилося. Та й не тільки сьогодні… Було видно це й раніше: ще тоді, коли одна за одною відбулися революційні події в Грузії і в Україні. Саме тоді, після 2003-го й 2004-го, інформаційна політика проти цих двох країн стала справді жорсткою і в них піддавалося критиці буквально все. А потім (після інформаційної підготовки) почалися й активні воєнні дії. Спочатку це була війна в Грузії в 2008-му, в результаті якої окупована незалежна держава постраждала, понесши численні жкртви, постраждала і матеріально, і морально.
А потім «дійшла черга» і до військових дій проти незалежної України, багато в чому за минулі роки інформаційної війни доведеної до вже «потрібної кондиції», аби швидко стати жертвою агресора. Але аж тепер, напочатку 2014 року, неодноразово цитовані тексти українських (і – не тільки) авторів про агресивність самодержавної Московії, про часто її ординську суть у ставленні не тільки досвоїх супротивників під час воєн, які вона вела, але й до свого народу, виявилися правдивими. І все наче йшло за «московським» планом, бо насправді все менше й менше українського у нас залишалося (це стосується і економічних інтересів українського народу, і його культури, і культурно-просвітницької політики, яку мала б проводити влада в інтересах народу). Та бачимо ж тепер, що там відбувалося насправді, коли всю ту антиукраїнську політику (та ще й не всю!) зупинив Майдан, героїчний спротив народу. І тут уже не тільки про культуру та мову довелося говорити, бо виявилося, що й Служба безпеки України вірою і правдою нам не служила. А рівень довіри до правоохоронних органів до здійснення Революції гідності взагалі був менше одного відсотка.
Отже, виходить, що той наш гнилий режим ЯНУКОВИЧА готовий був стати містком до поглинання України Росією. І тільки спротив народу на Майдані зруйнував усі плани сьогочасної Російської імперії. Але не примусив зупинитись. Бо, як бачимо, жахливий монстр вчорашньої ординської Московії продемонстрував себе протягом останнього місяця у всій своїй потворності. Неначе справді Вій, найстрашніший і найсильніший представник нечистої сили, що, за народними переказами і міфами, живе під землею, заволодів душею нашого найближчого сусіда, який хоче нас примусити відмовитися від незалежності, хоче поставити на коліна. Крім того, закликаючи постійно під час свого правління той дух уже загиблого Радянського Союзу, тієї «імперії зла» за висловом Рональда РЕЙГАНА, керівник держави так само може привести і її до зазибелі.
А ми, панове, будьмо в мирі з Богом! Будьмо на нашій землі оборонцями світла: і не тільки сьогодні, коли розквітає весна. Будьмо такими завжди!
Сергій ЗІНЧЕНКО
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
