У ПРОДОВЖЕННЯ ТЕМИ
Минулого числа газета відкрилася передовою статтею під назвою «Коли влада не шанує українське і українців, то чия вона?». Там ішлося й про те, що на Черкащині, у місцях героїчної боротьби українських повстанців Холодноярської Республіки влада не дає згоди на те, аби встановити перед сільською радою пам’ятник борцям за волю України. Після виходу з друку того числа газети до редакції надійшов відгук із конкретною пропозицією від одного з наших найактивніших дописувачів Леоніда БАГАШВІЛІ. Його й пропонуємо до уваги наших читачів.
Леонід БАГАШВІЛІ: Пропоную збирати кошти для виготовлення пам’ятників героям і зберігати пам’ятники «до кращих часів»
Я не українець і не слов’янин за походженнням. Я тільки народився, виріс і прожив все життя в Україні. Вважаю, цього достатньо, аби не відчувати себе чужинцем і не знімати із себе відповідальності за події в країні. Для розподілу людей на "своїх" та "чужих" у мене є крітерії надійніші, ніж прізвище, форма носа або колір волосся. Це - людські вчинки. Відмова місцевих службовців і їх кишенькових рад вшанувати пам,ять своїх земляків - випадок прикрий, образливий, але зовсім не винятковий. У звичний спосіб плюнули в обличчя живим, то їм і втиратися, бо мертві сорому не мають. Наскільки мені відомо, захлинулося встановлення пам’ятника жертвам голодомору в столиці США, недовго простояла пам’ятна брила в районі нашого Північного ГЗК в Кривому Розі.
Суспільство не готове. Прислів’я каже, що майбутнє пальне з гармати в того, хто наважиться стріляти з рушниці в минуле. Саме так з нами й сталося. Отримавши незалежність без бою і крові, а просто тому, що зруйнувалася радянська імперія, ми в більшості своїй не здібні оцінити історичний внесок тих, які не підкорювалися обставинам, а знаходили сили і мужність на Вчинок в умовах набагато жорсткіших за наші. Ми шукаємо вади в героїчних постатях: і жили вони «не як ангели», і промови їхні суперечливі, і «мети вони не досягли»... А насправді нема у нас поваги до натхненного життя, нема співчуття до трагичної загибелі. Судимо зі своєю рабською безапеляційністю, забуваючи при цьому, що право на критику ще треба здобути власними гідними вчинками. І ось розплата: нездатність створити сучасну демократичну державу, нескінченна руїна, низький рівень і коротка тривалість життя. В пошуках заробітку розлізлися по світу вже не тільки чоловіки, а й жінки, догоджаючи на чужині примхам чужого «дона Педро», залишивши без догляду власного діда Петра. На все у нас є причина, а дій нема. І гинуть наші задумки та плани від довгих зволікань! Проте для економічного і духовного відновлення нації треба мати це за орієнтир і кожен день досягати хоча б маленьких зрушень! Всі об’єктивні та суб’єктивні складнощі не повинні припиняти рух вперед, бо час не повертається. Треба докладати більше зусиль, шукати нові шляхи. З огляду на те, що сьогодні не вдається вшанувати пам,ять героїв і жертв лихоліття минулих часів так, як того вимагає наше сумління, пропоную: актівізувати роботу зі збирання коштів, розробки проектів, їх обговорення в засобах масової інформації й виготовленню пам’ятників за найбільш вдалими зразками. І - зберігати їх в надійному місці до того часу, аж поки суспільство в своєму духовному розвитку досягне розуміння необхідності віддавати борги.
Леонід БАГАШВІЛІ,
м. Кривий Ріг
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
