У ці дні виповнилося 200 років з дня народження людини, якій судилося стати одним із творців патріотичної пісні, що відразу набула рис народного гімну. Саме 4 березня 1815 року побачив світ Михайло ВЕРБИЦЬКИЙ, майбутній священнослужитель, громадський діяч і композитор, творець музики до тексту «Ще не вмерла Україна, ні слава, ні воля…», написаного Павлом Платоновичем ЧУБИНСЬКИМ (1839-1884 рр.), українським етнографом, фольклористом, поетом, членом Російського географічного товариства, лауреатом золотої медалі Міжнародного географічного конгресу в Парижі та Уваровської премії Петербурзької Академії наук.
Хвиля революційних подій, що прокотилася європейськими країнами 1848-1849 років, відома під назвою Весна народів, яка декларувала необхідність творення нової державності, скасування кріпацтва в Російській імперії розбудили національну свідомість багатьох народів, у тому числі - розділеного за територіальним принципом українського етносу. Народжений на Київщині автор слів українського гімну Павло ЧУБИНСЬКИЙ і народжений на території тодішньої Польщі автор музики Михайло ВЕРБИЦЬКИЙ поєднанням своєї творчості знаменували тривалість соборного духу українського національного проводу.
Перебуваючи у вирі тогочасного суспільного життя, Павло ЧУБИНСЬКИЙ у вересні 1862 року на одній із вечірок написав вірша, який був проспіваний на мотив сербської патріотичної пісні під впливом присутніх на вечірці революційно налаштованих сербських студентів. Поширення цього вірша серед учасників українофільських гуртків, які на той час об'єдналися у Громаду, набувало небажаних для влади масштабів, а вже 20 жовтня того ж року шеф жандармів князь ДОЛГОРУКОВ розпорядився вислати ЧУБИНСЬКОГО «за шкідливий вплив на розум простолюду» в Архангельську губернію під нагляд поліції.
Про шлях, який торував твір Павла ЧУБИНСЬКОГО до визнання його одним із атрибутів державності, розповідається у Вікіпедії: «Перша публікація вірша Павла Чубинського — у львівському журналі «Мета», 1863, № 4. Отримавши поширення на Західній Україні, вірш не пройшов повз увагу релігійних діячів того часу. Один із них, отець Михайло (ВЕРБИЦЬКИЙ), знаний композитор свого часу, захоплений віршем Павла ЧУБИНСЬКОГО написав музику до нього. Вперше надрукований у 1863, з нотами — у 1865, вперше почав використовуватись як державний гімн у 1917році. У Царській Росії пісня «Ще не вмерла Україна» вперше була опублікована в 1908 році. У 1917–1920 роки. «Ще не вмерла Україна» як єдиний державний гімн законодавчо не був затверджений, використовувалися й інші гімни, а 1939-му «Ще не вмерла Україна» затверджений гімном Карпатської України.
У роки радянської влади навіть згадка про гімн «Ще не вмерла Україна…» суворо заборонялася. Після проголошення Незалежності України 24 серпня 1991 року серед депутатського корпусу Верховної Ради України існувало постійне протистояння між прихильниками самостійності України і представниками компартійної і радянської номенклатури. Намагаючись перервати спадковість державної символіки, антиукраїнські парламентарії мотивували неприйнятність слів гімну «ще не вмерла Україна …» мнимою приреченістю, нібито зазначеною у цих словах, країни до її скону. Вони навмисно відривали авторський заклик до відродження України від існуючої на час створення гімну політичної реальності придушення національної самосвідомості, залишали поза увагою наступні рядки твору: «Ще нам, браття українці, усміхнеться доля …», які аж ніяк не свідчили про приреченість. Зрештою, зусилля депутатів-патріотів, згуртованих у Народній Раді, хоч частково увінчалися успіхом: 15 січня 1992 музична редакція Державного гімну була затверджена Верховною Радою України, що знайшло своє відображання у Конституції України. І лише 6 березня 2003 року Верховна Рада України ухвалила Закон „Про Державний гімн України", яким державним гімном затверджено Національний гімн на музику Михайла ВЕРБИЦЬКОГО зі словами тільки першого куплета і приспіву пісні Павла ЧУБИНСЬКОГО «Ще не вмерла Україна», в якій перша строфа була змінена на «Ще не вмерла України і слава, і воля».
Визначний український композитор Валентин СЛЬВЕСТРОВ з приводу мелодики гімну висловив таку думку: «Це ж алілуя, розспів. У гімнах ніде такого немає! Це унікальний твір: це — гімн України, але в ньому є ознаки літургійного початку. У цьому гімні затонула якась пам’ять про літургію, про всеношну».
Микола КОРОБКО,
м. Кривий Ріг