Чи то жовте листя облітає з дерев під синім небом, чи то стигла пшениця в полі під косу проситься, чи то (як нині) весняне кругловиде сонце до себе привертає увагу тим, що все вищає над небокраєм, та все це відбувається в рідній Україні. Ким треба бути, щоб плюнути в очі народу, який живе на цій землі, обмеживши його право розвивати мову своєї молодої держави? Однак, хоч як це не прикро, в Кривому Розі таких знайшлося багато. Причому остаточно виявилося це серед білого дня в Криворізькій міській раді 27 лютого 2013 року від Різдва Христового. Саме на цьому пленарному засіданні 31-ї сесії депутати потужною більшістю (66 із 71-го присутнього) проголосували за ухвалення рішення з питання №13 «Про заходи щодо виконання вимог Закону України «Про засади державної мовної політики на території міста Кривого Рогу». Якщо точніше, то проти прийняття цього рішення було подано лише один голос, що склало трохи більше одного відсотка. Хоча навіть за списком обраних до міськради депутатів від опозиційно налаштованих до влади партій їх не менше 12. Тож як таким чином проголосоване рішення можна узгодити з тим незаперечним фактом, що, за результатами останнього перепису населення (2001 року), 79,9 відсотка криворіжців вважали себе громадянами української національності? Є тільки одна можливість: визнати, що в Кривому Розі завершено окупацію мовно-інформаційного простору незалежної Української держави й що з цим погодилися навіть опозиціонери.
А якщо так, то треба також визнати, що всі потуги героїв українського національно-визвольного руху виявилися в цьому місті марними. Чи не так? Зокрема — Костя ПЕСТУШКА, який у свої ледве за двадцять років (але уже з двома «Георгіями» на грудях) 12 травня 1920 року підняв у Кривому Розі антибільшовицьке, антиімперське повстання, а у вересні того ж року був обраний Головним отаманом Холодного Яру. Бо не його пам’ять у цьому місті вшановано, а тих, проти кого він боровся і стояв на смерть: у кого на «будьонівках» червоніли тоді п’ятикутні зірки. Тому нині чинна місцева влада просто вражає своїм безпам’ятством і ворожим ставленням до символів незалежної Української держави, оскільки ще й сьогодні (на 22-му році незалежності) ті червоні п’ятикутники красуються на височезних копрах залізорудних шахт. При цьому не треба забувати, що саме на підприємствах Кривого Рогу видобувають понад 90 відсотків залізної руди. А значить, ті зірки на копрах — відверта ознака панування в місті неукраїнської за суттю влади. І годі після цього сподіватися знайти в газетних кіосках місцеву україномовну пресу. Щоправда, є тут одна така газета, але сьомий рік поспіль вона виходить на волонтерських засадах, в умовах тотального замовчування з боку влади, і через це навіть елементарні відомості про неї було виставлено на офіційному сайті міста лише під загрозою оголосити голодування. Не треба дивуватися й тому, що місцева муніципальна телерадіокомпанія «Рудана» відверто «крутить»-пропагує на екранах радянські російськомовні фільми.
А на підприємствах гірничо-металургійного комплексу (де в незалежних профспілках — сотні проти десятків тисяч тих, що — в маріонеткових) про державну мову взагалі нема чого розпатякувати, бо тутешні гірники не можуть навіть гідний своєї наднапруженої важкої праці заробіток відстояти, тому й отримують чи не в десять разів менший, ніж найманці залізорудних підприємств тих же власників за кордоном. Тож у таких колективах, звісно, дуже комфортно проводити «обговорювання» щодо прийняття рішення «про використання регіональної мови», а не тільки — української державної, а потім на сесії відрапортувати, що «народ підтримує». А от провести громадські слухання серед по-справжньому вільних людей, не байдужих до становлення молодої Української держави, — це для звиклих командувати «номенклатурників» дуже важко. І їм начхати на висновок авторитетної Міжнародної неурядової організації Freedom Housе, яка підкреслювала: «В Україні було відмічено зниження позицій у зв’язку з погіршенням якості проведення парламентських виборів, збільшенням тиску уряду на опозицію і новим законом на користь російськомовної частини населення та одночасним ігноруванням менш чисельних меншин». Їм також начхати й на думку фахівців-експертів із Венеціанської комісії, які наполягали на тому, що законопроект не в змозі забезпечити належний баланс між розвитком і використанням державної мови як об’єднуючого чинника в житті суспільства та розвитком і захистом мов меншин. І що вже тоді казати про їхнє ставлення до висновків вітчизняних експертів?..
Мене, фахівця з російської філології з вищою освітою, не варто підозрювати у ворожому ставленні до цієї мови, яка є державною в нашої північно-східної «сусідки». Але я чудово розумію — законодавчо підсиливши її й без того панівну роль у сфері спілкування між громадянами в такому місті, яким є сьогодні достатньо зрусифікований Кривий Ріг, ми значно знизимо тут рівень підтримки української державної мови з боку місцевих жителів і отримаємо, врешті, жорстке протистояння між носіями мови державної й так званої регіональної. А значить, будемо розхитувати державні устої в цьому регіоні замість того, щоб їх зміцнювати й захищати український народ, робити його впевненішим у своєму господарюванні у своїй державі. Така ситуація може призвести лише до лиха протистояння.
Сергій ЗІНЧЕНКО, м. Кривий Ріг,
газета «День», 20 березня,
число 50 за 2013 рік.
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
