Коли у міській газеті «Червоний гірник» (у числі від 10 вересня цього року) з’явилася інформація «Перекличка патріотів» під рубрикою «Народному Рухові – 20», з її змісту мені стало зрозуміло: це чергова дезінформація, фальшивка чи ще щось до того подібне. Взагалі-то, саме з цієї причини я названу газету останнім часом читаю дуже й дуже рідко. І мені іноді навіть здається, що коли б вдалося бути присутнім на усіх тих заходах, про які пишуть червоногірничани, то мені відкрилася б ціла система перекручувань і викривлення інформації. А сама ж та вищезгадана замітка (разом із світлинами фотокора, який побажав залишитися невідомим) зачепила, як то кажуть, за живе…

По-перше, - сама назва: „Перекличка патріотів”. Адже я був на тому заході, про який написано: „...в міському історико-краєзнавчому музеї зібрались ветерани-рухівці Криворіжжя, які поділилися спогадами про буремні роки боротьби за незалежність України...”. Адже в тлумачному словнику сучасної української мови щодо змісту слова „перекличка” говориться тільки про три його значення. Перше – це „Перевірка присутності групи людей викликом за прізвищами або іменами”, друге – „те саме, що переклик” і третє (найближче, судячи із написаного в замітці) – „Обмін думками, висловлюваннями з якого-небудь питання за допомогою засобів масової комунікації (радіо, телебачення, преси)”. Та насправді ті, що згадували зазначені „буремні роки”, сиділи один біля одного рядком, а не перегукувалися чи використовували „засоби масової комунікації”, та й навіть мікрофону ні в кого з них в руках не було.

Та якби  тільки в цьому заголовку була вся заковика, то не варто було б, як мовиться, й город городити. Насправді ж все набагато серйозніше. Бо в замітці, автором якої підписаний Андрій ЧУБЕНКО (старший науковий співробітник міського історико-краєзнавчого музею),  наприклад, із абсолютною впевненістю стверджується, що “Спогадами про історію Руху поділилися в атмосфері теплого спілкування… учасник створення рухівського осередку у регіоні, багатолітній голова Української екологічної партії “Зелений світ” Микола КОРОБКО…” – Саме тут і проросло зерно неправди, яке викривлює цю інформацію.

Так, бо Микола КОРОБКО насправді не те що нібито був багатолітнім головою якоїсь нашвидку, мабуть, придуманої автором вище зазначеної партії, а взагалі не мав жодного стосунку до членства в будь-якій партії, починаючи із печально відомої КПСС. А от “Зелений світ” – це Українська екологічна асоціація (складається із громадських організацій), і  нею дійсно протягом багатьох років керує Микола КОРОБКО. Але він був запрошений на цю зустріч не як “зеленосвітець”, а як голова Криворізького міського об’єднання ВУТ “Просвіта” імені Тараса ШЕВЧЕНКА. Та це ще далеко не вся неправда, бо Миколі Івановичу так і не надали слово (стараннями, мабуть, Євгенії ФЕДАШ, нинішньому керівникові партії НРУ).

Тож у підсумку виходить, що із тих присутніх на цій зустрічі людей, які мали безпосереднє відношення до створення міської організації громадсько-політичного об’єднання “Народний Рух України за перебудову” на зборах, що проходили в Кривому Розі 5 серпня 1989 року, виступили всі, крім Миколи КОРОБКА, який  ці збори тоді якраз і проводив. Тому навряд та “атмосфера спілкування” була для нього теплою.

Якщо ж називати конкретно, то “журналісти Володимир ДУМАНСЬКИЙ та Іван НАЙДЕНКО” в музеї тоді справді виступили, але ж виступив також і один з найактивніших учасників тих зборів 20-літньої давності: Олександр НИННИК. А от в замітці про це – жодного слова.

Зате світлини невідомого червоногірничанського фотокора (бо автора знімків не названо), що підкріпляють цю замітку, ще більше викривляють суть того, що відбувалося і з якого приводу. Так, бо на одній з них – ансамбль бандуристок, обличчя яких можна добре розрізнити, а на іншій – план здалеку, де не видно (жодного!) рухівця. То що, в центрі уваги, значить (якщо судити по світлинах), були бандуристки і якась невідома маса людей?

Так от, на мою думку, і готуються кадри та “робкори” (чи то “громкори”) для газети, засновники якої насправді “далеки от народа», а від «Народного Руху України за перебудову» – і поготів. Але найбільше болить серце від того, що вони (як і вчора, при «совєтах»), є сьогодні при владі, яку вперто називають українською.

Сергій ЗІНЧЕНКО