Володимир Ілліч УЛЬЯНОВ-ЛЕНІН, голова Совнаркому Росії в 1917 – 1924 рр., знав: "Потерять Украину – потерять голову”. Щоправда, не знав цього Леонід Данилович КУЧМА, Президент України в 1994 – 2004 рр.: "Росія без України обійдеться, а Україна без Росії – ні”. Але ж він у березні 2002 року самокритично визнав у Нижньовартовську: «Мы, украинцы, немножко с придурью».і: «Президентом я стал совершенно случайно». До речі, будучи депутатом, він писався «русским», а на президента кандидував уже як українець
Що без українського економічного і людського потенціалу неможливе відродження Росії як великої євразійської імперії, знає і двоглавий «лидер русской нации» ПУТІН-МЕДВЄДЄВ, тому так поспішає приторочити Україну до своєї «тєлєґі», яка стрімко котиться в прірву. Хоче підживитися українською силою, як це не раз бувало в історії нашої «дружби».
Це Президент і Міністр закордонних справ мусять терпляче нагадувати, що Росія зобов`язалася бути одним із ґарантів нашої безпеки після того, як ми добровільно позбулися ядерної зброї. А ми, звичайні громадяни, маємо право без дипломатичних хитрощів говорити: як Росія ставилася до України 350 останніх років – приблизно так само буде ставитися і в майбутні 35.
Короткий період єльцинського лібералізму закінчився. Росія психологічно й ідеологічно готова сьогодні до відновлення імперії. Щоправда, в неї поки «багато амбіції, та мало амуніції». Поки що. А як тільки вона зміцниться українською силою – тоді російські танки стоятимуть не тільки в Будапешті, Празі, Кабулі, але й у Парижі.
Україна без підтримки цивілізованого світу зараз не може захиститися від російських імперіалістичних зазіхань. Маю на увазі не обов`язково окупацію. Росії на першому етапі досить буде, щоб ми залишилися у сфері її впливу. А згодом вона переконає світ і рештки малоросів, що ніяких таких українців як нації, тим паче держави, ніколи не було і бути не може. Звідси геополітичний висновок: якщо Україна не стане членом колективної безпеки НАТО, то її поглине Росія. Цього разу остаточно. Навіть якщо це піде на шкоду її власній стабільності. Та вона не звикла думати про історичну перспективу. І це її історичне прокляття. Понад усе – зберегти «єдіную-недєлімую». Будь-якою ціною.
Василь ОВСІЄНКО,
лауреат премії імені Василя СТУСА, в’язень сумління. (З матеріалу «Не буде з хама пана, або Ще років 50 президентами України мають бути українці», maidan.org.ua, 12 листопада 2009 року)
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
