 ЦІКАВА сама постановка питання: «Завдання щодо збереження правди історії». Логічним буде запитання: а якої правди? Кажуть, правда у кожного своя і тільки істина – одна, та й та, як відомо, - у Всевишнього. То яку історичну правду про війну маємо берегти? Написану кимсь чи свою, українську? Тим більше, коли вона ґрунтується на історичних документах чи проявах.
Ось приміром свіжий випадок. 23 вересня Полтава відзначала чергову річницю визволення від німецько-фашистських загарбників, вшанувала як годиться пам'ять визволителів покладанням квітів «офіційному» визволителю Полтави генералу Олексію ЗИГІНУ. Документи ж стверджують, що командував 4-ю армією, яка визволяла місто, генерал КУЛИУ Г.І., а ЗИГІН прибув до армії 26 вересня і по дорозі з аеродрому до штабу, так і не вступивши в командування, 27 вересня підірвався на міні. То як маємо діяти? Нехай стоїть О.ЗИГІН? Здавалося б, пише журналіст Віталій СКОБЕЛЬСЬКИЙ, за часів незалежності справедливість мала б восторжествувати і маршал-земляк мав би бути належно пошанований у Полтаві.
Справу цю мали б ініціювати самі ветерани, однак їхню думку, як правило «репрезентують» ветеранські організації, керівники яких зазвичай жодної історії, окрім «радянської», на жаль, не сприймали і не сприймають, а будь-які спроби сказати, нарешті, правду про ті чи інші факти або конкретних людей називають «фальсифікаціями». Читаю ось, як це продовжує журналіст СКОБЕЛЬСЬКИЙ, гнівний відгук на свою публікацію (про безпідставно забутого маршала): «В своём неуёмном стремлении переписать историю автор замахнулся на святая святых… Призывает к разрушению памятников… На ниве истории хочет поссорить украинский и русский народы»… - Мовляв, у історії визволення Полтави хоче змінити росіянина ЗИГІНА на українця КУЛИКА. Бач, куди гнуть!
І справді подумається: а може таки буває «невчасною» правда? Може, ми до неї ще не доросли! Але факт залишається фактом. Генерал ЗИГІН, який був на полтавській землі лише один день і в жодних боях тут участі не брав, прославився саме як «визволитель Полтави», упокоївся тут і має «свій» пам’ятник, вулицю, площу… А маршал КУЛИК, який народився на полтавській землі, визволяв Полтаву і Полтавщину, досі залишається «розжалуваним маршалом» і достеменно не відомо, де він навіть похований. Вважається, що на кладовищі Донського монастиря у Москві – у братській могилі разом з іншими розстріляними генералами. Забутий нащадками.
Віктор МАЙСТРЕНКО,
полковник у відставці (на світлині), командував взводом, ротою, батальйоном, полком, начальник бойової підготовки ртв 11 армії ППО, заступник начальника кафедри Вільнюського вищого училища, офіцер-інтернаціоналіст (Ангола), кавалер орденів «За службу Родине в Вооруженних силах СССР», України «За заслуги», заступник голови Всеукраїнського об’єднання ветеранів, голова Одеської обласної організації ветеранів війни.
(Фрагмент з виступу на форумі. Повністю вміщено на
портал українських офіцерів СПІЛКА ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ
|
![[Vox.com.ua] Портал українця](http://www.vox.com.ua/button.gif){kind=small}
